МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 9
Під обробкою: 21

ship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-uae-procurement-ocsp-ua

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

archival-photos-ukr

Авторизація

Ветеранська організація

У липні 1956 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про державні пенсії» - перший в історії радянської держави документ, що встановлює пенсійний вік для всіх працюючих.

 

Під встановлений законом віковий рубіж в більшості своїй підпадало військове покоління - люди, які перемогли фашизм і підняли країну з руїн.

 

Серед тих портовиків, хто йшов на заслужений відпочинок, було чимало ветеранів-виробничників, чий досвід міг стати неоціненним для молоді. Кадрові робітники не могли, та й не хотіли рвати зв'язок з рідним підприємством, якому віддали більшу частину життя. Виникла потреба у своїй організації.

 

0062

 

І така була створена 7 травня 1957 року на загальних зборах (були присутні 103 ветерани). Нову організацію назвали Радою старійшин. Першим головою Ради було обрано кадрового працівника управління порту Мойсея Юхимовича Палатнікова. Його заступниками стали бригадир вантажників В.Автомонов і диспетчер другого району І.Бармак.

 

На перших зборах Ради старійшин були проголошені основні завдання організації: захист інтересів ветеранів праці, наставництво молоді, допомога підприємству у вирішенні виробничих завдань та ін..

 

Свій досвід ветерани передавали різними шляхами: безпосередньо на робочих місцях, під час зустрічей і бесід виховували любов до порту, виконуючи обов'язки позаштатних інспекторів з техніки безпеки, якості складування вантажів, надаючи допомогу в боротьбі з травматизмом, тощо.

 

Час від часу досвід ветеранів-портовиків бував затребуваний керівництвом підприємства для вирішення конкретних виробничих завдань. Голова Ради старійшин М.Палатніков згадував на сторінках «Одеського портовика» (1958 р.) випадок з обробкою пароплавів "Микола Пирогов" та "Інчстаф", які прибули в Одесу з каучуком. «Обробка цього вантажу - справа трудомістка і складна. Передбачаючи значні труднощі в обробці суден, керівництво порту звернулося до Ради старійшин із проханням підказати - як краще організувати роботу. Ветерани охоче відгукнулися. В.Автономов, І.Бармак, О.Маркар'ян, П.Чавдаров, Г.Шатуновський внесли ряд пропозицій, спрямованих на полегшення праці вантажників і прискорення обробки каучуку».

 

У 1959 р. головою Ради ветеранів був обраний кадровий працівник порту, колишній диспетчер 2-го району Ізраїль Бармак. За ті 26 років, які він очолював Раду, роль ветеранської організації в житті порту значно зросла.

 

У ці роки ветеранська організація починає займатися конкретною роботою: створює спеціалізовані робочі групи з метою передачі досвіду молодим портовикам, сприяє порту у виконанні виробничих завдань, а також вирішує соціально-побутові питання всередині ветеранської організації.

 

Рейди «Комсомольського прожектора», народного контролю не обходилися без участі ветеранів. Частіше за інших до складу рейдових бригад входили шановні люди, які свого часу прославили себе не тільки в порту, а й за його межами: А.Маркар'ян, І.Кричевський, І.Бармак, Л.Кігель, В.Автомонов та ін.

 

У 1968 р. з ініціативи активістів ветеранського руху В.Автомонова, М.Палатнікова, І.Бармака, М.Глеб-Кошанського, був створений музей Одеського порту, який з перших днів свого відкриття почав відігравати важливу роль у популяризації історії та традицій порту, вихованні гордості за своє підприємство у молодих портовиків. За пропозицією ветеранів, новобранці підприємства в обов'язковому порядку відвідували музей і знайомилися з його експонатами. Заключні заняття на курсах робочих спеціальностей навчального комбінату ОМТП також проводилися у музеї.

 

Музею Одеського порту, який прийшов до занепаду в кінці 80-х рр., судилося народитися вдруге. Вже у пострадянський період експозиція була відновлена і багаторазово доповнена Миколою Гліб-Кошанським - головою Ради ветеранів війни ОМТП (створена у 1965 р.). Полковник запасу М.Глеб-Кошанський - учасник оборони Одеси, Сталінградської битви і взяття Берліну, кавалер багатьох бойових орденів і медалей. Велику допомогу і підтримку у важливій справі відновлення музею Миколі Григоровичу надав начальник порту М. Павлюк. За 10 років дослідницької роботи директору музею вдалося зібрати безцінні експонати, що розповідають про період зародження порту, знайти і привезти з Санкт-Петербурга рукопис першобудівників порту Ф. Де Волана. До 200-річчя порту М.Глеб-Кошанський написав книгу «Порт і Одеса. 200 років», перевидану з доповненнями у 2007 р.

 

За ініціативою активістів Ради ветеранів війни Одеського порту М.Глеб-Кошанського, його заступників М. Воронцова та В.Голдаковського, за підтримки і допомоги парткому порту на території підприємства було встановлено пам'ятник портовикам, загиблим у Великій Вітчизняній війні.

 

Пам'ятник, який символізує єдність армії, флоту і народу, був відкритий у 1970 р. І з цього часу став священним місцем для портовиків. 10 квітня, в День визволення міста, і 9 травня, в День Перемоги, біля нього збираються ветерани і представники молодого покоління, щоб разом вшанувати пам'ять всіх, хто віддав своє життя у боротьбі з фашизмом.

 

Після уходу І. Бармака головами ради ветеранів ставали заслужені кадрові портовики. Більше 10 років очолював організацію фронтовик колишній начальник АГЗ В.Голдаковський.

 

Буквально з перших днів здобуття Україною незалежності адміністрація і профком порту стали приділяти особливу увагу соціальному захисту непрацюючих ветеранів. Були виділені кошти для доплати до пенсій, почали практикувати видачу продовольчих наборів, забезпечення дефіцитними промисловими товарами, путівками в санаторії та будинки відпочинку.

 

У 1991 році відбулося об'єднання двох Рад - ветеранів війни і ветеранів праці, в єдину організацію - Раду ветеранів Одеського порту. Через 6 років, у 1997 році, був розроблений, затверджений на загальних зборах ветеранів та зареєстрований в Одеській міськраді перший Статут ради ветеранів Одеського порту.

 

З цього ж року почала діяти програма «Турбота», яка передбачала надання матеріальної допомоги малозабезпеченим, обслуговування тяжкохворих вдома, безкоштовне забезпечення ліками, щоквартальне обстеження ветеранів, виділення за пільговою ціною продуктів першої необхідності, виділення путівок на оздоровлення, безкоштовні обіди в їдальні порту для малозабезпечених пенсіонерів та ін..

 

У 2007 р. відзначив 40-річний ювілей хор ветеранів Одеського порту. Біля джерел його створення стояли ветерани-любителі хорового співу, яких підтримав тодішній начальник порту О. Томас. Першими ентузіастами хору були П. Хаєнки, З. Юровська, В. Автомонов, І. Кириченко та ін. Керівником хору став В. Бортко.

 

Перший виступ хору ветеранів відбувся в портовому клубі у жовтні 1967 року під час святкування 50-ої річниці Жовтневої революції. А потім ветерани стали частими гостями на причалах порту, в червоних куточках вантажних районів, у лікувальних установах міста.

 

Останні 10 років колективом керує Надія Войтова. Виступи солістів Людмили Мамонової, Галини Константинової, Л. Гончаренко, П. Тимощука, Н. Будігая цінують і люблять на багатьох концертних майданчиках міста.

 

Потужним моральним стимулом як для пенсіонерів, так і для працюючих стало заснування (відновлення) в 1992 р. почесного звання «Ветеран Одеського порту». Звання присвоюється наказом начальника порту за багаторічну сумлінну працю за умови наявності безперервного стажу в порту для чоловіків - 30 років, для жінок - 25 років.

 

Удостоєним почесного звання вручається нагрудний знак та посвідчення, володар якого користується рядом встановлених пільг.

 

Непересічною подією в житті ветеранів порту стало відкриття в 2002 р. пам'ятника трудязі-Докеру. Ідея такого пам'ятника належить начальнику порту Миколі Павлюку. Він був відкритий у професійне свято портовиків - День працівників морського і річкового транспорту.

 

Прообразом монумента послужили докери післявоєнного покоління, які відроджували і будували порт, вкладали свою працю, сили і знання, щоб сьогодні наше підприємство з гордістю називалося лідером галузі. Один з тих, чий образ втілився в бронзі, - Дмитро Новицький, який пропрацював у порту понад півстоліття. Учасник війни, полковий розвідник пройшов з боями через Україну, Польщу, зустрічався в квітні 1945 року на Ельбі з розвідниками союзницької американської армії. Після війни Д. Новицький працював на другому районі вантажником, потім багато років керував бригадою, дав путівку в життя багатьом молодим вантажникам.

 

Окреме місце в роботі ветеранської організації ОМТП займає товариство інвалідів Одеського порту. Організація була створена в липні 2001 року за ініціативи начальника порту М.П. Павлюка під патронатом профкому порту для забезпечення соціального захисту портовиків, які отримали травму або професійне захворювання на виробництві, а також членів сімей загиблих або померлих від трудового каліцтва.

 

Сьогодні члени товариства користуються пільгами згідно з колдоговором порту, приймають участь у всіх організаційних і культурно-масових заходах, що проводяться за планом Ради ветеранів.

 

У 2002 р. Товариство інвалідів очолив Віталій Котенко, колишній докер, людина, яка власним життям подала приклад мужності і стійкості, незвичайної волі в боротьбі за повернення до нормального життя після важкої травми.

 

З 2003 року Раду ветеранів порту очолює фронтовик, полковник запасу Микола Дебелий, який до цього протягом майже 10 років був заступником голови. Це був нелегкий період у житті порту і ради ветеранів, як його складової частини. Він ознаменований політичними потрясіннями, нестабільністю, нав'язаною порту тодішнім керівництвом Мінтрансзв'язку. Коли в січні 2007 р. ситуація дійшла до «точки кипіння» наказом Міністра був звільнений начальник порту М. Павлюк, разом з усіма портовиками ветерани виходили на мітинги протесту. І портовики перемогли. Свій внесок у цю перемогу внесли і ветерани.