МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 5
Під обробкою: 18

virusship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-ua

РОЗДІЛИ

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

Авторизація

archival-photos-ukr

Транспортна естакада ім. М.Павлюка

Транспортна естакада ім. М.Павлюка (початок будівництва 1996 р., закінчення -2009 р., загальна протяжність 6,4 км, ширина - 11,5-14,8 м). У будівництво магістрального шляхопроводу Одеський порт інвестував 109 млн. доларів.

 

Основне призначення магістрального шляхопроводу - розвантажити міські вулиці від великовантажного транспорту, в першу чергу, контейнеровозів, поліпшити екологічну обстановку в районі Пересипу, з'єднати контейнерний термінал з Окружною трасою. На початку 90-х років склалася пікова ситуація: автомобільні під'їзди до порту з боку вул. Приморської були заблоковані TIR автотранспортом. І це незважаючи на те, що контейнерний термінал на Карантинному молу ще не досяг проектної потужності (150 тис. TEU), переробляючи щомісяця не більше 20 тис. TEU.

 

У цих умовах адміністрація Одеського порту приймає рішення будувати транспортну розв'язку для контейнеровозів. Будівництво магістрального шляхопроводу почали з вантового мосту, який став другим автомобільним в'їздом в порт з боку Військового узвозу. Проектували вантовий міст фахівці НДІ «Одессакоммунпроект» і «Київсоюзшляхпроект». Проект був дуже сміливим і не мав аналогів в Україні: довжина-516 м, висота пілонів - 54 м. Тендер на будівництво моста виграла італійська фірма «Тегола Канадезе», що виконала реконструкцію морського вокзалу. Субпідрядником виступило ВАТ «Мостобуд», фахівці якого зводили 5 черг шляхопроводу. Вантовий міст був побудований за 15 місяців.

 

Друга черга (263 м, від Червоних пакгаузів до автостоянки TIR-1) була здана в експлуатацію в 1998 р.

 

Третя найдовша за протяжністю черга (2,1 км, корінь Військового молу - вул. Кутузова) виявилася найскладнішою, оскільки вона складалася із залізобетонної і металевої (750 м) частин. В її будівництві брали участь усі Мостозагіни України. До проектування залучили київські інститути «Київгіпротранс» та «Київбудіндустрія» (ГІП В.Торсунов). Півкілометрова ділянка - від колишньої будівлі ЛОВД до Вірменського провулка, де передбачався пристрій 24 опор, буквально був напханий інженерними комунікаціями. Щоб не перекладати їх, фахівці ВГиС та КБ (гідротехнічних та інженерних споруд та капітального будівництва) запропонували ставити опори на ділянках, вільних від комунікацій. Таким чином, замість 22 було встановлено 9 опор, а пролітні будови виявилися різної довжини. Термін будівництва третьої черги замість 33 склав 22 місяці, здана в експлуатацію в 2000 - р.

 

Четверта черга (довж. 1,2 км, від віадука морвокзалу до Червоних пакгаузів) здана в експлуатацію в 2001 р.

 

П'ята черга (довж. 1,9 км, від Пересипського мосту до «Сухого порту») побудована протягом двох років (2007 р. - 2009 р.). Зводила її СМК «Планета-міст».

 

Шоста черга (довж. 375 м, естакадний з'їзд, який з'єднав третю чергу шляхопроводу з причалом № 36) - 2009 р. Складається з Естакадної частини (250 м) і підпірної стінки (130 м). Зводив її Мостозагін № 23 ВАТ «Мостобуд».

 

Рішенням комісії порту, що реалізовує проект «Порт-місто», який покликаний увічнити історичну спадщину підприємства, магістральному шляхопроводу присвоєно ім'я начальника Одеського порту Миколи Павлюка, який ініціював його будівництво.

 

Т.ОВРУЦЬКА

Детальніше...

Рейдовий мол

Рейдовий мол порту, є продовженням Карантинного молу, маючи вигнуту форму, захищає акваторію від хвиль з півдня, південного сходу, частково з  північного сходу. Побудований за проектом К.Гартлея в 1877 - 79 рр.. з бетонних масивів вагою до 100 т горизонтальними рядами довжиною 646 м. У голові рейдові молу в 1888 р. встановлений Воронцовський маяк. Мол був значно пошкоджений спец. командою СС при відході фашистів з Одеси в квітні 1944 р. Відновлений у грудні 1945-го. У 1955 р. трест «Чорноморгідробуд» побудував новий Воронцовський маяк. Вантажні операції на Рейдовому молу не здійснюються.

Детальніше...

Де-Волан Франц Павлович

Франц Павлович Де-Волан (франц. François Sainte de Wollant, 20.09.1752-30.11.1818) - один з перших зодчих Одеси й Одеського порту, а також перший архітектор Вознесенська, Новочеркаська, Тирасполя, Овідіополя та інших міст, перший будівельник чавунного мосту в Петербурзі. Державний діяч, видатний фортифікатор і інженер своєї епохи, перший російський гідротехнік, який створив найбільшу водну систему в Європі, що зв'язала Петербург з Волгою і Білим морем.

 

Де-Волан - виходець з Нідерландів, народився в Антверпені в сім'ї брабантського дворянина, лейтенант-полковника голландської армії. З 1779 р. служив у голландській колонії Гвіані в Південній Америці, де будував військові укріплення проти англійців. З 1784 р. - картограф у Нідерландах. Під час політичної кризи в країні у 1787 р. перейшов на військову службу до Росії в чині інженер-майора.

 

У 1789 р. Де-Волан був затребуваний князем Потьомкіним до Південної армії, що діяла проти турків (російсько-турецька війна 1787-1791 рр..) і взяв участь у всіх значних битвах (Каушанського, під Паланкою, Акерманом, Кілією, Браїловим, Мачіном та Ізмаїлом). У 1790 р., між битвами, робив проект Миколаєва та, спільно з генералом Меллером, проектував систему берегової оборони Чорного моря, Криму, Дністра. Після підписання наприкінці 1791 р. Ясського миру

Детальніше...

Дерібас Йосип Михайлович

Дерібас Йосип Михайлович (Дон Хосе де Рібас (ісп. Josе de Ribas). 6.06.1749-2.12.1800 - російський адмірал, учасник російсько-турецьких воєн (1768-74 і 1787-91), градоначальник, державний діяч. За походженням - іспанець.

 

Командував авангардом російської армії при взятті Хаджибея і Аккермана (1789 р.), гребний флотилією і десантними загонами при взятті Тулча, Ісакчі (1790 р.) і фортеці Ізмаїл (1791 р.).

 

У суперечці з генерал-фельдмаршалом Г.А.Потемкіним відстоював перед імператрицею Катериною II гавань Хаджибеяяк місце закладки торговельного порту на Чорному морі.
У 1793 р., спільно з голландським військовим інженером Францем Де-Воланом, склав план порту в Хаджибеї (Одесі) і, за його затвердженням, керував початком будівництва.

 

27 серпня (2 вересня) 1794 р. відбулася закладка основних портових споруд: Великого молу (зараз - Карантинний мол); Малого жете (гавань для гребних суден, зараз Військовий мол); елінгів і верфі для ремонту казенних суден; двох пристаней з набережної для зручного докучання купецьких кораблів.

 

У цей же день з благословення грецького митрополита Гавриїла, у присутності Дерібаса і Деволана, були урочисто закладені церкви Святої Катерини Великомучениці та Святого Миколая Чудотворця. За переказами, саме тоді Митрополит сказав, що "колись на місці турецького Хаджибея було грецьке поселення Одесос". Почувши це, Йосип Михайлович запропонував іменувати нове місто на російський манер - Одеса.

Детальніше...

Капітани над портом

Капітани над портом - так майже усе 19 століття іменували начальників портів. Їхнім головним обов'язком була безпека мореплавання в акваторії портів і карантинна служба. Інші роботи увійшли в їх підпорядкування пізніше: лоцманська - на початку 90-x рр..19 ст.;  комерційна, в т.ч., складська робота, стивідорна, наймання вантажників та платня за їхню працю  - в 1929 р.

 

В Одеському порту спочатку звання капітана над портом належало міському голові, на допомогу виділявся морський офіцер.

 

При Олександрі I з 1803 р. порт розділили на частини, Карантинну і Практичну, на чолі зі своїми капітанами над портом. У 1818 р. з введенням статуту про Карантин з'являються посади капітана над Карантинною гаванню і помічника над Практичною гаванню. Вони з 1819 р. керуються статутами: Карантинним правлінням і Морським, а при Миколі I в 1832 р. підпорядковуються начальникові Карантинного округу згідно з новим Карантинним статутом. З 1848 по 1888 рр. над Карантинною і Практичною гаванями знов командують два незалежних капітани. З будівництвом Нового молу кордон проходить по осі молу.

 

У 1888 р. скасовано керівництво двох капітанів над гаванями. В Одесі створено Портову присутність на чолі з міським головою, яка збиралася раз на місяць для вирішення поточних завдань порту. До неї входили: представники Міністерств торгівлі та внутрішніх справ, залізниці, комерсанти й капітани над портом.

 

У 1900 р. Микола II вводить посаду Голови Всеросійського комітету з портових справ на чолі з Великим князем Олександром Михайловичем, котрий завзято узявся за будівництво російських портів і реконструкцію старих. Особливе місце відводилося Одеському порту. Князь вивів капітана над портом з підпорядкування місту і призначив його головою Портової присутності. У 20 ст. капітана над портом стали називати начальниками порту.

 

КЕРІВНИКИ ОДЕСЬКОГО ПОРТУ

1794 - 1796 рр. - перший капітан над портом - І.М. Де-Рибас, віце-адмірал

1797 р. - Бутаков, капітан-лейтенант.

1798 р. - Дебар, барон, капітан-лейтенант.

1799 - 1800 рр. - Марангопулло, капітан-лейтенант.

1801 - 1803 рр. - Телесніцький, капітан-лейтенант.

1828 - 1831 рр. - Е.В. Зонтаг, действит. статський радник.

1831 - 1834 рр. - Г.Т. Потьомкін, капітан I рангу.

1878 - 1883 рр. - Н.П. Венс, капітан над Карантинним портом, контр-адмірал.

1878 - 1883 рр. - Ф.Ф. Нарбут, капітан над Практичним портом.

1888 - 1897 рр. - К.Р.Бістром, барон, капітан I рангу.

1897 - 1901 рр. - Н.П. Карпов, підполковник.

1901 - 1909 рр. - В.П. Перелешін, генерал-майор.

1910 - 1918 рр. - В.В. Давидов, надвірний радник.

Детальніше...

Павлюк Микола Пантелеймонович

Павлюк Микола Пантелеймонович ( 14.01.1940 р.н.). У 1960 р. розпочав роботу в Одеському порту вантажником і одночасно навчався на вечірньому відділенні ОІІМФ. Павлюк пройшов усі ступені службових сходів: був стивідором, диспетчером, старшим диспетчером, заст. начальника 2-го району з експлуатації, головним диспетчером порту, заступником начальника порту з експлуатації. У 1985 р. призначений начальником порту. Серйозним випробуванням були 90-і роки, коли, в результаті розпаду Союзу, стався розрив економічних зв'язків. Одеський порт втратив близько 80% вантажопотоків. Щоб утримати на плаву підприємство і зберегти колектив фахівців, вимагалося нестандартне рішення. М. Павлюк його знайшов: у порт прийшли іноземні інвестори зі своїми вантажопотоками. Рішення Павлюка було єдино правильним, але незвичним для того часу: реструктурувати порт, створивши підприємства за участю іноземних інвестицій на базі перевантажувальних комплексів. З часом життя показало, що вибір було зроблено правильно. І хоча форма взаємовідносин підприємств спільної діяльності (ПСД) із портом змінилася на орендну, суть їх залишилася такою самою. За час його керування побудовано Морську галерею, концертно-виставковий зал (КВЗ), церкву св. Миколая, яхтовий комплекс, чотиризірковий готель «Одеса». Таким чином було створено інфраструктуру Пасажирського комплексу. Паралельно з цим розвивалася потужність порту. У 1998 р. за безпосередньою участю партнера порту, компанії «Синтез Ойл», було реконструйовано станцію очищення баластних вод. Після реконструкції причалів № 2, 3, 4 в Нафтогавані почав діяти комплекс із переробки зрідженого газу. Протягом майже 8 років (1997-2001, 2007-2009) було споруджено магістральний шляхопровід естакадного типу, завдовжки майже 7 км, що з'єднав контейнерний термінал на Карантинному молу зі «Сухим портом». Ця потужна транспортна розв'язка збільшила пропускну спроможність порту і відкрила перспективи перетворення його в контейнерний порт міжнародного значення. За ініціативою і під керівництвом М. Павлюка в 2002 р. було побудовано універсальний причал № 43(29) у Хлібній гавані. Ще через три роки – в 2005-му – транзитно-вантажний термінал.

У 2002 р. М. Павлюк обирається депутатом Верховної Ради. У 2005 р. він повертається в порт, щоб продовжити його розвиток. Того ж року Микола Пантелеймонович презентує Генеральний план розвитку ОМТП на п’ять років, який включає п’ять інвестиційних проєктів, сумарним об'ємом інвестування до 1,5 мільярда доларів. Йдеться про будівництво першої черги «Сухого порту» на полях фільтрації, 5-ї і 6-ї черг магістрального шляхопроводу, створення контейнерного терміналу на причалі № 42, будівництво причалу № 36 (2«з») для обробки суден типу «ро-ро», намивні майданчики контейнерного терміналу на Карантинному молу, площею 19 га. Усі ці проєкти вже реалізовано. Що стосується останнього, наймасштабнішого з перелічених, то він – на завершальній стадії: в Одеському порту на намивних територіях створюється глибоководний контейнерний термінал. У кінці 2011 р. М. Павлюк переходить на посаду Почесного Президента Одеського порту. За його безпосередньою участю розроблено новий Генеральний план розвитку ОМТП до 2015 р. Микола Пантелеймонович – Герой України, повний кавалер ордена «За заслуги», Почесний громадянин м. Одеса.

Детальніше...

Павлюк Микола Пантелеймонович

Павлюк Микола Пантелеймонович, начальник ДП «Одеський морський торговельний порт», Герой України, повний кавалер ордена «За заслуги», депутат Верховної Ради 4-го скликання, Почесний громадянин м. Одеси (нар. 14.01.1940 р. у м. Чугуїв Харківської. обл). За його ініціативою та під його керівництвом була здійснена найбільш масштабніша за останні півстоліття модернізація Одеського порту, впроваджена ефективна ринкова модель господарювання.

 

Син військовослужбовця в 1958 р. після закінчення школи приїжджає до Одеси і надходить на роботу в СРЗ ім. «50-річчя Радянської України». Через два роки влаштовується на другий район Одеського порту вантажником. Одночасно навчається на вечірньому відділенні ОІІМФ. Вже тоді почали проявлятися основи «павлюковського» характеру: нелюдська працездатність, вимогливість до себе і товаришів, наполегливість у досягненні мети, широта мислення, вміння брати відповідальність за прийняте рішення, розрахувати все на кілька кроків вперед. Павлюк пройшов всі щаблі службової драбини: був стивідором, диспетчером, старшим диспетчером, заст. начальника 2-го району з експлуатації, головним диспетчером порту, заст. начальника порту з експлуатації. У 1985 р. був призначений начальником порту.

Детальніше...

Золотарьов Валентин Іванович

Золотарьов Валентин Іванович (1925-1985) - повернувшись із фронту, вступив до ОІІМФ і закінчив його в 1951 р. Працював: 1950-1951 рр. – змінним диспетчером Одеського порту; 1952-1957 рр. – старшим диспетчером порту Ваніно; 1957-1969 рр. – начальником складу, старшим диспетчером 4-го району, начальником вантажрайону, заступником начальника з експлуатації Одеського порту; 1969-1979 рр. – начальником Іллічівського порту; 1980-1985 рр. – начальником Одеського порту. У порту В. Золотарьов створює: В'єтнамський комплекс, зерновий комплекс на 7-му причалі (один із найпотужніших у СРСР), третій район порту на базі механізованого комплексу цукру-сирцю у Хлібній гавані (у 1982 р. комплекс досяг проєктної потужності – 1 млн тонн), спеціалізований комплекс на Платонівському молу для відправки у В'єтнам продовольства, сільгосптехніки, промислового устаткування для відновлення його народного господарства після війни. За часів Золотарьова почалося будівництво контейнерного терміналу на Карантинному молу (1-й та 2-й причали). У 1984 р. було оброблено перший контейнеровоз «Кнуд Есперсен», який доставив у порт 319 контейнерів із в'єтнамським імпортом. В. Золотарьов у рамках найважливішого завдання уряду – т.з. Продовольчої програми створює три комплекси: 14-й та 19-й причали – перевалка генерального імпорту і обробка пасажирських суден, 21-й та 23-й причали – рефрижераторні і швидкопсувні вантажі, 25-й та 26-й причали – імпортні навалювальні.

Детальніше...

Сенько Віктор Захарович

Сенько Віктор Захарович (1935-1996 рр..) - начальник Одеського порту, видатний господарський і партійний діяч морської галузі, кавалер трьох орденів Трудового Червоного Прапора, ордена «Знак пошани», Почесний працівник морського флоту СРСР.

 

Уродженець Сумської області. Після закінчення Іваніцької школи в 1952 р. вступив на експлуатаційний факультет Одеського інституту інженерів морського флоту (ОІІМФ), який успішно закінчив в 1957 р. У серпні того ж року був направлений на роботу в Одеський порт - стивідором 1 ділянки. Потім працював тут же виконробом, диспетчером. У 1960 р. був призначений начальником 1 району. А в лютому 1962 р. - заст. начальника порту з кадрової роботи. У 1966 р.

 

Детальніше...

Томас Олег Костянтинович

Томас Олег Костянтинович (1930-1989) – талановитий керівник і працівник морської галузі. У 1953 р. закінчив ОІІМФ. З 1954-1965 рр. працював в Одеському порту диспетчером портофлоту, в головній диспетчерській, начальником третього району порту, заступником начальника порту з експлуатації. У 1965 р. став начальником ОМТП. У цей час Одеському порту було відведено найважливішу роль перевалочної бази імпортного зерна. Значною віхою в зерновій кампанії 60-х стала обробка т/х «Манхеттен», на той момент одного з найбільших у світі суховантажних суден (довжина 306 м, дедвейт 103 тис. тонн). 81,6 тис. тонн пшениці було вивантажено на рейді в рекордні терміни, економія часу обробки становила 5 судно/діб. Заслугою О. Томаса є розробка і впровадження в практику оптимального режиму обробки суден. Так, судно з 15 тис. тонн цукру-сирцю в мішках, вагою 117-101 кг, вивантажували менш ніж за дві доби. 28 липня 1966 р. Одеський порт було нагороджено вищою державною нагородою за зернову кампанію і за виконання низки урядових завдань: переробку кубинського цукру-сирцю, відправку зовнішньоторговельних вантажів для великих будівництв – Асуанської греблі (Єгипет), Бхилайського металургійного комбінату (Індія), Євфратського гідровузла (Сирія) та ін. О. Томас зробив свій внесок у модернізацію порту: знесення старих будівель-складів і створення сучасного складського господарства. Під Морським вокзалом, який побудовано в 1968 р., було споруджено цілий комплекс складських приміщень. Він реалізував ідею створення спеціалізованого комплексу з перевалки зерна і цукру-сирцю у Хлібній гавані. За його часів почалося створення контейнерного терміналу. З 1971 до 1973 р. О.Томаса відрядили на Кубу радником міністра торговельного флоту і портів. З 1973 до 1976 р. він знову став начальником Одеського порту. З 1976 до 1978 р. О. Томас – начальник ЧМП. З 1978 до 1979 р. він утретє керує портом. У 1979 р. перейшов на роботу до «ЮжНДИМФ» (нині – «УкрНДІМФ»).

Детальніше...

Греку Харитон Іванович

Греку Харитон Іванович (1914-1980 рр..) - видатний діяч морської галузі, в середині 1950-х брав участь в організації першої радянської експедиції в Антарктику, в різні роки керував великими морськими портами.

 

Х.Греку народився в Хабаровську, в сім'ї контролера Акцизного управління. Закінчив фабрично-заводську семирічку. З 1932 по 1936 рр.. займався у Владивостоцькому морському технікумі на факультеті механізації морських портів.

 

Подальша кар'єра фахівця відзначена такими етапами: 1936-1945 рр.. - на інженерних посадах в службі механізації Владивостоцького порту; 1946-55 рр.. - начальник Калінінградського морського порту; 1955-57 рр.. - заст. начальника першої комплексної Антарктичної експедиції і начальник берегової бази «Мирний»; 1957-61 рр.. - начальник Миколаївського морського порту; січень-червень 1962 р. - начальник Одеського порту; 1962-78 рр.. - Перший заступник начальника Чорноморського морського пароплавства.

 

Детальніше...