МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 5
Під обробкою: 18

virusship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-ua

РОЗДІЛИ

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

Авторизація

archival-photos-ukr

Потаповський мол

Потаповський мол, побудований за проектом Фон-дер-Фліса в 1844-50 рр.. в якості захисту порту від хвилювання із заходу і від наносів. Примикає до Андросовського молу майже під прямим кутом. Потаповський мол отримав ім'я підрядника, купця I гільдії С.І. Потапова.

 

Голова Потаповського з крайом Військового (Практичного) молу утворюють вузький вхід до Практичної гавані.

Детальніше...

Андросівський мол

Андросівський мол. Спочатку побудований за проектом Б.В.Фон-Дер-Фліса в парі з Потаповським молом в 1842 – 43 рр.. з метою захисту порту від хвилювання і від наносів з Заходу. Названий на честь підрядника купця Андросова. Становив прямий кут з Практичною (Кавуновою) набережною.

 

До 1877 р. дерев'яна конструкція молу була облицьована каменем і мала кам'яну набережну довжиною 356 м. У 1912 р. мол знову був перевлаштувати, довжина причальної лінії збільшилася до 363 м; у 1913 р. довжина її експлуатаційних дільниць дорівнювала 356 м.

Детальніше...

ВІЙСЬКОВИЙ МОЛ

ВІЙСЬКОВИЙ МОЛ - один з трьох перших основних молів порту поряд із Карантинним та Платонівським. Його почали будувати одночасно з портом - 22 серпня 1794 р. У основі лежить Мале жете (в перекладі з франц. малий мол), побудоване ще за проектом Де-Волана. У 1795 р. був побудований фундамент Військового молу завдовжки 238 м і глибиною 5,8 м. Утворена гавань служила надійним укриттям для флотилії І.Де-Рібаса. Нижче цієї гавані були споруджені 3 верфі для будівництва та ремонту військових кораблів. До Кримської війни Військовий мол подовжували тричі (1812 р., 1832 р. і 1833 р.). При цьому кожен раз подовження відбувалося під різними кутами, і мол до початку 20-го століття мав ламану форму. З будівництвом Військового молу формувалася Практична (спочатку Купецька) гавань.

Детальніше...

Новий мол

Новий мол - побудований в Одеському порту за проектом К. Гартлея з бетонних масивів в 1874-77 рр.. у вигляді прямокутника довжиною 324 м, шириною 86 м, при глибинах - праворуч 7,3 м, зліва 6,4 м. На Новому молу спочатку перевантажували генеральні вантажі (в бочках, ящиках, мішках), ліс та інші будматеріали. Надалі стали переробляти вугілля, яке надходило суднами з Англії, залізницею - з Польщі, донецьке вугілля - з Маріуполя баржами, кількістю 400 - 600 тис. т/рік. Для переробки вугілля на молу РОПІТ придбав 2 парових портальних крани вантажопідйомністю 1,5 т. Лише в 1890 р. на молу за дорученням міста Російське товариство страхування і

Детальніше...

Платонівський мол

Платонівський мол - один з трьох перших основних молів Одеського порту. Названий на честь Платона Зубова, фаворита Катерини II. На його ім'я в травні 1794 р. був надісланий рескрипт про будівництво Одеси, який поклав початок порту і місту. Будівництво платонівського молу розпочато в серпні 1794 р. До 1797 згідно зі звітом Ф.П. Де-Волана Павлу I була побудована «Велика середня пристань, яка зовсім закінчена і служить для Купецької гавані і вивантаження товарів». Довжина пристані 176 м, ширина - 13 м, прибудови до неї під кутом 135 градусів - 53. Велика середня пристань була звернена в сторону Військового молу. Перейменована в Платонівську пристань в 1803 р. при Олександрі I.

Детальніше...

Данилко Валентин Михайлович

Данилко Валентин Михайлович (18.01.1943 р. - 11.2011 р., м. Оренбург) - начальник плавмайстерень Одеського порту, Почесний працівник морського і річкового транспорту, нагороджений Почесною грамотою Кабміну України, відзначений «Почесною відзнакою» начальника порту.

 

Трудову діяльність Данилко розпочав в 1961 р. У 1968 р. закінчив Одеське морехідне училище. Валентин Михайлович працював на суднах ЧМП, Новоросійського пароплавства, де отримав великий досвід експлуатації та ремонту суднових енергетичних установок. За рейси на Кубу і до В'єтнаму під час криз пізніше отримав статус учасника бойових дій.

 

У 1983 р. В.Данилко поступив на роботу до Одеського порту. Починав груповим механіком портофлоту. У 1985 р. очолив плавмайстерню № 650, якою керував до останніх років свого життя. Завдяки зусиллям Данилко за досить короткий час невелика портова плавмайстерня перетворилася на сучасний судноремонтний комплекс. З його ініціативи були відкриті кілька нових виробничих ділянок, освоєно більше 30 видів нових робіт і послуг.

Детальніше...

ХАРІТОШИН Андрій Павлович

Вивчав судноводіння в Одеському морехідному училищі ММФ Союзу СРСР (1952 - 57 рр.) і в ОВІМУ (1959 - 71 рр..), експлуатацію водного транспорту - в ОІІМФ (1981 - 84 рр..). З 1957 р. працював в ЧМП матросом, 4-м, 3-м, 1-м помічником капітана, старпомом на суднах закордонного плавання. В 1964 - 75 рр.. ходив на суднах НМП. 1975 -76 рр.. - помічник капітана, старший лоцман Іллічівського порту. В 1976 - 79 рр. - був відряджений у республіку Мозамбік. У 1979 р. повернувся до Іллічівського порту. 1980 - 89 рр. - працював в Управлінні ЧМП начальником відділу кадрів УПФ. З 1989 р. і до виходу на пенсію (2005 р.) - капітан Одеського порту, заступник начальника порту з безпеки мореплавання.

 

У цей період Харітошин проявив себе ініціатором розробки та впровадження «Системи управління капітана порту», яка відповідно до Міжнародних Конвенцій і законодавству України лягла в основу безпеки мореплавання в портах та їх акваторіях. У 1997 р. вперше в Україні під його керівництвом була освоєна «Лоцманська супутникова система» для забезпечення введення і виведення суден у портах, незалежно від кліматичних умов. Це скоротило простої суден і підвищило безпеку мореплавання. У 1999 р. він розробив «Схему швартування танкерів вантажопідйомністю 100 тис. т у нафтогавані», що дозволило Одеському порту значно збільшити переробку нафтопродуктів.

 

За його участю розроблена і впроваджена «Портова електронно-картографічна система», яка збільшила інформаційне поле швартування, розміщення біля причалів і обробки суден. Під керівництвом Харітошина працівники Управління капітана порту спільно з УкрНДІМФ і ОДМА брали участь у створенні нових нормативних документів з безпеки мореплавання.

Детальніше...

ГОЛУБ Валентина Володимирівна

Голуб Валентина Володимирівна (23.01.1937 р., сел. Южне, Харківської обл.) – ветеран Одеського порту, Почесний працівник морського транспорту України.

 

Валентина Голуб народилася в сім'ї медиків, що в 1946 р. переїхала до Одеси. В 1954 р. Голуб поступила до Водного інституту на факультет «Експлуатація водного транспорту» і в 1959 р. закінчила його. Молодий фахівець отримала призначення на посаду змінного заст. начальника складу 4-го району Одеського порту, з якого в решті утворився Іллічівський  порт. Через рік Валентину Володимирівну перевели на другий район Одеського порту зм. заст. начальника складу №25, що розташовувався на місці нинішнього морвокзалу.

 

В 1961 р. Голуб призначили заст. начальника складської частини другого району. За час роботи в Одеському порту (а це майже 43 роки) Валентина Голуб  працювала диспетчером головної диспетчерскої, ст. економістом другого району, ст. інженером комерційного відділу. В 1975 р. Голуб очолила комерційний відділ і протягом 20 років, аж до 1996 р. керувала ним. В 1996 р. на базі комерційного відділу було створено відділ зовнішньоекономічної діяльності (ВЗЕД), який очолила Валентина Голуб. З 1997 -го по 99-й вона обіймала посаду заст. начальника порту з економіки та розвитку. Потім протягом декількох років була референтом начальника порту.

 

Після виходу на заслужений відпочинок Валентина Голуб як і раніш прагне бути корисною рідному підприємству. За її безпосередньої участі були написані книги про історію Одеського порту - «Одеський порт: історія в людях» (1-е і 2-е видання), «На причалах, що пахнуть порохом».

 

Т.ОВРУЦЬКА

Детальніше...

Турецький Володимир Соломонович

Турецький Володимир Соломонович (1914 – 1996 рр..) - талановитий організатор механізації перевалки вантажів на підприємствах водного транспорту, раціоналізатор, Почесний працівник Морського флоту СРСР, неодноразовий призер ВДНГ; протягом 15 років очолював службу механізації Одеського порту; співавтор підручників для механізаторських спеціальностей середніх морехідних училищ; учасник Великої Вітчизняної війни.

 

В Одеський порт Турецький поступив в 1933 р. техніком автобази. У червні-серпні 1941 р. відповідав за організацію ремонту пошкодженої бомбардуваннями фашистів техніки, суден та залізничних шляхів, брав активну участь в евакуації обладнання одеських заводів. У серпні 1941 р. записався добровольцем в Червону армію. Брав участь у боях на Південно-Західному, 2-му Українському і Воронезькому фронтах. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медаллю «За відвагу». Пройшов бойовий шлях від механіка-водія танка до начальника ремонтного підрозділу бригади.

 

Після контузії Турецький спрямований у звільнену Одесу для роботи з відновлення порту. У 1956-60 рр.., працюючи на посаді начальника техвідділу ОМТП, активно займається впровадженням принципово нових технологій перевалки генеральних, навалювальних і наливних вантажів. Одна із значущих його розробок, зроблена в співдружності з «Ленморнііпроект» і «ЧорноморНДІпроект» - технологія перевалки цукру-сирцю з танкерних ємностей за допомогою зернососов (щоб судна, що перевозили нафту на Кубу, не робили холостих пробігів, на зворотний шлях їх вантажили тростинним цукром ).

Детальніше...

ГУБАНОВ Анатолій Єгорович

Губанов Анатолій Єгорович (1944 р., Саратов) - беззмінний бригадир 103-ї бригади докерів-механізаторів Одеського порту (згодом 203-ї і з 1993 р. - 303-ї бригади ТОВ «Новолог») з 1975 р. У 1980-ті рр.. бригада А.Губанова входила в трійку кращих бригад порту на ряду з бригадами Тимуня і Зимогляд. А.Губанов - кавалер Ордена Червоного Трудового прапора, медалі «За трудову доблесть», нагороджений Почесним вимпелом ММФ і ЦК профспілки. Неодноразово за підсумками внутрішньопортових соцзмагань між бригадами отримував звання «Кращий бригадир докерів-механізаторів».

 

Випускник Заволзького нафтового училища починав трудову діяльність у 1962 р. дизелістом, працював в нафторозвідці, в конторі буріння. По закінченні служби в армії повернувся туди ж, але в 1968 р. влаштувався на роботу на Одеський сталепрокатний завод, а незабаром був прийнятий портовим робочим - вантажником в Одеський морський торговельний порт. Починав на 1-му районі в 129-й бригаді у Василя Філіппенко. У березні 1975 р. був призначений бригадиром 103-ї. Тоді під командуванням молодого бригадира було всього 12 чоловік. Організаторські здібності А.Губанова, чітке дотримання ним самим і вимога від інших дотримання трудової дисципліни сприяли швидкому перетворенню бригади в передову, яка завжди виконувала і перевиконувала план колективу. На 1-му районі у 2 пол. 1970 рр.. переробляли вантажі в мішках і генеральні вантажі - металоконструкції, обладнання, папір, мішковину ...

 

У 1970-80-і рр.. працювали вантажі в'єтнамського напрямку - буквально все, від голки до великих верстатів. Одночасно з оптимізацією механізації докери освоювали нову техніку в навчальному комплексі підприємства. У 1990-і рр.. номенклатура вантажів змінилася.

Детальніше...

Стрілець Василь Олексійович

СТРІЛЕЦЬ Василь Олексійович (26.06.1942 р. с.Зяньковци, Деражнянського району, Хмельницької обл.) - бригадир докерів Одеського порту, кавалер ордена «Трудової слави» Ш ступеня, Заслужений працівник транспорту УРСР, Почесний працівник морського флоту, делегат XYII і XYIII з'їздів профспілок УРСР, ветеран Одеського порту.

 

Після закінчення середньої школи В.Стрілець з 1961 по 1964 рр.. служив у лавах Радянської армії. У травні 1965 р. Стрілець поступає на роботу на перший район Одеського порту вантажником. У 1969 р. його призначили бригадиром 120-ї бригади, яка в 70-ті роки стала укрупненою комплексною. У 1981 р. без відриву від виробництва В.Стрілець закінчив Одеське морехідне училище. У зв'язку зі зміною районування бригада неодноразово змінювала свій номер, але бригадир залишався на своєму посту. З утворенням на 10 причалі В'єтнамського перевантажувального комплексу бригаді було присвоєно № 320.

Детальніше...