МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 15
Під обробкою: 18

ship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-uae-procurement-ocsp-ua

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

archival-photos-ukr

Авторизація

Порт y Великій Вітчизняній війні

За наказом Ставки в ніч на 16 жовтня 1941 р. були евакуйовані останні частини Одеського оборонного району і працівники порту.

 

До вечора в порту з'явилися ворожі війська, сподіваючись захопити частини Червоної армії, що не встигли евакуюватися. Проте в порту вони застали руїни і зловісну пустку. Зразу ж по всьому порту і місту була розвішена відозва румунського командування: «Граждане города Одессы…советую вам не совершать недружелюбных актов по отношению к армии или чиновникам, которые имеют террористические, шпионские или саботажные задания, так же как и тех, кто скрывает оружие. Будьте внимательны и подчиняйтесь мерам принятым военным и штатским командованием… кто не соблюдет распоряжения данные приказами… будет наказан расстрелом на месте. Командующий армией Корпусный генерал-адъютант И. Якобич, Начальник штаба Н. Татарану» (текст приведений в орфографії оригіналу).

 

17 жовтня 1941 р. гітлерівський прибічник, військово-фашистський диктатор Румунії Йон Антонеску оголосив захоплені території між Дністром і Південним Бугом «одвічними румунськими землями», та утворив губернаторство Трансністрія з центром в м.Одеса. Цивільним губернатором був призначений адвокат з Чернівців, професор Р. Алексяну. Одеський муніципалітет очолив призначений міським головою Герман В. Пінтя.

 

Адміністративний апарат Трансністрії на чолі з румунським губернатором професором Г.Алексяну комплектувався з любителів легкої наживи, що налетіли з Румунії. Вони були на батьківщині найнижчого рангу урядовцями і торгашами середньої руки. Тут за короткий час перетворилися в мільйонерів, власників крупних готелів, будинків терпимості, комісійних магазинів та інш. Такими ж «ділками» були Одеський міський голова Пинтя і директор Одеського порту Д.Попеску. Але, щоб ніщо не заважало вдалому бізнесу, потрібно було встановити новий порядок.

 

Розпочалися поголовні арешти, розстріли, грабежі. Щоб усвідомити, що творилося на той час в Одесі, достатньо привести спогади інженера порту В. Я. Дюміна, яких не можна читати без трепету: «Під час найсуворіших січневих морозів гітлерівці погнали в гетто голодних роздягнених стариків, жінок, дітей. В цьому скорботному шляху замерзло декілька тисяч людей. Тих, що вижили після цього переходу залишили в одній білизні, загнали до дірявих товарних вагонів і відправили за місто. Вночі, протримавши на морозі цей ешелон понад шість годин і переконавшись, що всі замерзнули, людиноненависники на тихому ходу розкидали сотні трупів по полю».

 

«Новий порядок» тримався на автоматі, шибениці, нагайці, грабежах. Корінному населенню відводилося право працювати в маєтках і підприємствах нових господарів, непокірним – місце в концтаборах. Людей кидали до катівень гестапо і сигуранці. За підрахунками самих окупантів, населення Одеси, що до війни складало 600 тис. чоловік, за рік з невеликим після їх приходу скоротилося на 125 тис.

 

***

 

Ще під час битви за Одесу з партійних, радянських активістів, бійців винищувальних батальйонів були створені партизанські загони і підпільні організації. Армійською розвідкою і органами держбезпеки залишені диверсійно-розвідувальні групи.

 

Але вже на третій день окупації було арештовано керівництво Ленінського і Воднотранспортного райкомів, а також зв'язкові підпільного обкому партії. Тому недивно, що підпілля в порту у ряді випадків зароджувалося самостійно і навіть стихійно, без вказівки зверху. Пізніше партійне керівництво підпільно-партизанським рухом в порту і місті було відновлено. З початку 1942 р. Одеський підпільний обком налагодив випуск бюлетеня «За Радянську Батьківщину». Воднотранспортний підпільний райком організував випуск газети «Голос народу».

 

Керівництво підпільнім рухом в порту відновлювалося з двох напрямів: з боку районного і обласного комітетів партії та з боку штабу найбільшого в місті партизанського загону ім. Сталіна (командир С.І.Дроздов, комісар – Д.І.Овчаренко, налічував в своєму складі 29 груп).

 

***

 

Першою розвернула діяльність в порту підпільна група «портовиків-моряків», організована в грудні 1941 р. за завданням підпільного обкому партії інженером порту Антоном Івановичем Пащенко. Група складалася з 11 чоловік, в основному працівників порту часів оборони Одеси: головного інженера порту С.П.Буштедта, бухгалтера І.Г.Павлюкевича, інженера Д. Р. Півень, інженера Л.М.Якуненко, техніка Б.М.Городовського, інженера Д.І.Гопоновича, радиста С.С.Моруся, студента А.С.Менжуєва, техніка П.О.Киянова і Л.М.Пащенко.

 

0086

 

Вслід за цією групою почали діяти підпільно-диверсійна група, очолювана диспетчером станції Одеса-Порт Онуфрієм Михайловичем Кицюком. Він був важко поранений при розвантаженні крейсера «Комінтерн» і не встиг евакуюватися. Повернувшись у порт в грудні 1941 р., він став підпільником-одинаком. Незабаром до нього приєдналися вагонний слюсар П. И. Лопушанський і машиніст І. Квятковський. До травня 1942 р. група налічувала 11 чоловік. Сюди ввійшли також працівники станції Одеса-Порт Н.Олійниченко, А.Панчук, М.Подберезний, А.Панасюк, І.Моспан, О.Бойчук та інші. В кінці 1943 р. група О.М.Кицюка ввійшла до складу спеціалізованих груп загону ім. Сталіна, діючих під началом інженера-хіміка, майора Червоної Армії А.І.Лощенко. Група О.М.Кицюка була дуже важлива, оскільки станція Одеса-Порт проводила головним чином перевалочні операції із залізниці на воду і у зворотному напрямі. Вона обслуговувала майже всі залізничні гілки порту, а також ряд розвилок, приписаних до окремих підприємств південної частини Пересипу.

 

***

 

Керівником 3-ї підпільної групи був Петро Данилович Заливчий. Він був комісаром одного з полків, що захищали Одесу. Важко пораненим П.Д.Заливчий потрапив у полон, але незабаром втік. Під прізвищем Мельник у березні 1942 р. поступив чорноробочим в порт. В травні 1942 р. його було заарештовано при черговій спробі зв'язатися з підпільниками та звільнено через відсутність доказів.

 

У квітні 1943 р. їм була організована підпільна група у складі 15 чоловік з працівників портової залізниці: А.Д.Нестерова, А.Ф.Кузьменко, В.Ф.Дульченко, М.Саркисова, П.Ф.Одінцової, Т.В.Одінцової, П.Н.Козельцева, В.Н.Натоптанного, Г.А.Пустовітова, К.І.Криловського, Н.І.Поперечного, В.С.Коломийця, А. І. Білоконя. Цій групі так і не вдалося прилучитися до організованого підпільного руху, і вона діяла самостійно.

 

***

 

На мехамбарі з квітня 1942 р. діяла 4-а підпільна група під керівництвом механіка Михайла Костянтиновича Ємельянова. До групи входило ще 13 чоловік: його брат П.К.Ємельянов, Л.Н.Карпович, Л.Н.Калінін, працівник механізації Василь Ігнатович Усатюк, Поліна Лук'янівна Заволока, І. Г.Скумбрій, М. А. Терентьєв, Д. М. Оганесян, О. Р. Гридін, М. Р. Гридіна, М. А. Молдавська, З. П. Синєгрибов.

 

***

 

5-ю підпільною групою керував інженер А.Т.Веккер. З початку війни він працював в системі Чорноморського пароплавства на посаді технорука плавмастерень. Через важку хворобу не зміг евакуюватися. В кінці 1941 р. йому вдалося зв'язатися з міським підпіллям. А.Т.Веккер займався найрізноманітнішою роботою в порту. Під його керівництвом з грудня 1942 р. діяла група з 10 чоловік, частина - в порту, а частина була легалізована в місті. Членами його групи були добре перевірені люди: П.К.Нудьга, Н.І.Інгер, А.І.Інгер, Б.І.Точидловський, С.С.Димченко, І.М.Яблонський, Е.Т.Москаленко, Е.В.Хобта, В.С.Бондарчук.

 

***

 

Особлива роль була у діючої в порту розвідгрупи у складі начальника групи Олени Миколаївни Бутенко, розвідника з блискучими здібностями, і радистки Н.М.Зайцевої, закинутої до Одеси у вересні 1943 р. радянським командуванням. До війни О.Н.Бутенко була вихователем в дитсадку, а Н.М.Зайцева - колгоспницею в Братському районі Миколаївської області.

 

О. Н. Бутенко влаштувалася в порт прибиральницею. Пізніше до групи було завербовано комсомольця Михайла Ільянкова, що втік з фашистського полону. Він зумів влаштуватися на роботу вагарем причального складу. Завдяки володінню німецькою мовою, надавав необхідну оперативну інформацію по порту. Незабаром О.Н.Бутенко за допомогою інженера по експлуатації А.В.Ткачевича, який користувався повним довір'ям у румун, влаштувалася оператором на станцію Одеса-порт. Це підвищило можливості нагляду за пересуванням військ, вантажів, суден. Ткачевич і надалі чимало сприяв роботі цієї групи. Радистка Н.М.Зайцева передала 460 радіограм про роботу порту.

 

Група О.Н.Бутенко виконувала завдання командування до самого дня звільнення Одеси.

 

0087

 

Вся діяльність підпільних груп в порту зосереджувалась на наступних основних напрямах:

- агітаційно-пропагандистська робота;

- диверсійно-підривна робота;

- організація допомоги політв'язням і полоненим;

- виконання спеціальних завдань командування Червоної Армії;

- збереження майна порту від грабежу, портових споруд і устаткування – від знищення.

 

***

 

У своїй газеті «Одеський листок» румунські власті друкували брехливу інформацію, що Москву, Ленінград, Сталінград німці узяли, а Червона армія на межі знищення. Вони намагалися переконати населення в даремності опору. Але, завдяки підпіллю, інформація «Совинформбюро» ставала надбанням більшості населення того ж дня.

 

Побоюючись все зростаючого опору з боку підпілля, румуни оголосили, що «…Движение, остановка на улицах частных лиц в количестве более трех человек воспрещается». Сигуранця, гестапо, поліція, жандармерія обзавелися власними катівнями і обплутали місто густою шпигунською сіткою. Сумною популярністю користувалася влаштована спеціально для розправи з підпільниками катівня на Слободці-Романовці (околиця міста) в колишньому приміщенні кінотеатру. Тут кати змагались у вживанні найжорстокіших тортур. Ув'язнених піддавали систематичному биттю, катували електричним струмом, били головою об стінку, перебивали кістки рук і ніг, закладали гніт між пальцями, вганяли голки під нігті, рани посипали сіллю, а коли були безсилі витягнути потрібні відомості, обливали бензином і підпалювали.

 

У місті неодноразово проводилися поголовні обшуки по виявленню радіоприймачів. Їх власників піддавали тортурам і суду. Звичний вирок у такому разі – каторга.

 

***

 

Добре була поставлена агітаційно-пропагандистська робота в групі А.І.Пащенко. Причому не тільки серед портовиків, але і серед румунських моряків, з упором на викриття авантюри Антонеску. Одного разу це привело до страйку моряків румунського військового катера «Марія». Вихід катера в море затримався на декілька діб. Ця подія викликала переполох у румунської влади. 27 липня 1943 р. штаб 3-й румунської армії видав наказ, згідно якому заборонялося спілкування румун з суден «з місцевими робітниками порту». За дотриманням цього наказу стежили губернатор «Трансністрії», жандармерія міста Одеси і її морський загін.

 

***

 

У порту широко розповсюджувалися листівки практично всіма партизанськими групами. Тільки Сергієм Павловичем Буштедтом з листопада 1942 р. по березень 1943 р. було поширено 37 інформаційних листів «За Радянську Батьківщину», виданих підпільною обласною партійною організацією. (С.П.Буштедт – головний інженер порту часів оборони Одеси, талановита і високоосвічена людина. Волею трагічного випадку не зміг евакуюватися разом з іншими портовиками. Працював весь період окупації в мехпральні порту. Йому пропонували місце головного інженера порту. Але, він зумів ухилитися від запропонованої йому роботи. Вже в травні 1944 р. він відновлював порт на посаді головного інженера підприємства).

 

***

 

Попре всі старання румун, саботаж і диверсійно-підривна робота в порту приймала загрожуючий для загарбників розмах.

 

За завданням С.П.Буштедта водопровідники саботували відновлення свердловин (свердловина в корені Нового молу була завалена каменем), ремонт водопроводу. В результаті вода в порт давалася з великими перебоями. Часто через це затримувалися судна і потяги.

 

Бригада виконроба буддільниці Л.М.Якуненко саботувала відновлення причалів порту, пошкоджених під час оборони Одеси. Через рікрумунська адміністрація констатувала, що бригада з 60 чоловік відремонтувала менше 60 метрів оторочки. Л.М.Якуненко було віддано під суд.

 

Старший механік буксирного катера «Форос» Флорчук близько двох років «відновлював» головну силову установку катера. До відремонтованої машини (парової) він підключив конденсаторну установку, внаслідок чого вирвало кришку. За це його арештували і піддали тортурам.

 

Бригади вантажників Василя Найдьонова, Пилипа Вреденко, Семена Федяєва, Дмитра Соловйова, Леоніда Баранова вантажили суднаметодом «парасолька», при якому усередині доверху заповненого трюму залишається порожній простір. Це не лише приносило економічний збиток, але і створювало загрозу благополучному плаванню судна.

 

Звичайно ж окупанти вживали заходів, примушуючи працювати робітників під наглядом всіляких чинів німецької і румунської армій, про що свідчить ряд посилань румунського Департаменту морського флоту і Комендатури морських верфей і портових майстерень в 1942 і 1943 рр., адресованих губернатору «Трансністрії».

 

Але особливого ефекту це не приносило. Скажімо, жодну зміну не пропрацювала благополучно кукурудзодробилка: то чомусь відскакувала планка, то плавився підшипник, то шків злітав, то лопав пасок. А румунам пояснювали простої великою кількістю пилу і низькою якістю мастила. В результаті механізм переробляв, як правило, за зміну замість встановлених 70 тонн не більше 10 тонн.

 

10 квітня 1942 р. люди О.М.Кицюка поставили на 7-й причал цистерну з бензином, призначеним для військових катерів, потім зірвали різьбу із зливного пристрою цистерни і спустили бензин в море. Незабаром ешелон цистерн з моторином (дизельне пальне) спрямували на перешитий шлях біля 7-го поста. В результаті – ешелон зійшов з рейків, доставка моторину військовим частинам була затримана на 23 години.

 

Найпростішим способом виводу з ладу залізничних вагонів і цілих ешелонів було засмічення букс піском. Це викликало затримки для промивки букс. Крім того, вносилася плутанина в подачу і перегонку залізничних ешелонів на території порту. Наприклад, вагони з мазутом, призначені для відправки на електростанцію з метою підігріву, заганяли на Нафтову гавань, де вони простоювали по декілька діб. В той же час поставлений «помилково» на станцію Одеса-Порт дорогий моторин спалювався в топках, зважаючи на невчасну подачу мазуту. О.М.Кицюк відправляв ешелони з вугіллям, адресовані Одеській електростанції, назад в Унгени, за що в червні 1943 р. був заарештований на 8 діб. Члени його групи вивели з ладу залізничні ешелони способом підрізу 500 повітряних магістралей на вагонах.

 

Диспетчер Ружицький відправляв вагони з вугіллям, макухою і зерном в Газовий парк, де вони простоювали по декілька днів, і вміст вагонів розбирався населенням.

 

Перелік диверсійно-підривних заходів групи П.Д.Заливчого:

- за рахунок навмисного ослаблення кореня стрілок зійшов з рейок паровоз з 5-ма вагонами. Вагони розбилися, а зерно змішалося з піском;

- через влаштоване заклинювання автострілок розбито 10 вагонів з рудою і зруйновано 150 метрів залізничного полотна в районі біля Кримського переїзду;

- пущено під укіс декілька вагонів з рудою;

- для затримки відправки ешелону з боєприпасами обрізано 52 гальмівні шланги.

 

Навмисно скоєні аварії слідували одна за одною.

 

За заподіяні збитки німці пред'явили румунському управлінню ст. Одеса-Порт позов на 4 мільйони лей.Вели боротьбу і одинаки. Так сторож Салата забив водостічні труби в складах із зерном, і весь хліб виявився підмочений дощовою водою. Працюючий чорноробочим інженер Скумбрій заразив комірним шкідником велику кількість зерна. Хтось розшив стрілки, і з рейок зійшов ешелон з 17 вагонів, завантажених зерном.

 

Чимало портовиків в покарання за саботаж і непокору були заслані в спецтабори. Це була чітко розроблена румунськими властями система покарання. Дирекції порту варто було лише надіслати в Дирекцію праці при військовому командуванні списки осіб, намічених для відправки в табори за недисциплінованість, крадіжки, самовільний відхід з роботи та ін.

 

***

 

У березні 1943 р. відбувся провал в роботі обласного підпільного комітету партії, було заарештовано 157 чоловік, їх піддали жахливим знущанням. Тоді ж був схоплений Ілля Григорович Павлюкевич, член підпільної групи портовиків-моряків. До війни він працював бухгалтером в Управлінні порту. Не дивлячись на хворобу (туберкульоз), виконував найнебезпечніші доручення організації. Іллю Григоровича піддали жорстоким тортурам в катівні сигуранці на Слободці-Романовці. Він пішов з життя, так і не видавши товаришів.

 

***

 

1943 р. був переломним в ході Великої Вітчизняної війни. Завдяки розгрому німців під Сталінградом і під Курськом ворог остаточно втратив стратегічну ініціативу. В серпні були звільнені Орел, Білгород, Харків. Ворожі війська були відкинуті від Владикавказа до Херсона, від Елісти до Кривого Рогу, від Сталінграду до Києва. Війна вступила в стадію повного вигнання окупантів.

 

Відчуваючи наближення Червоної Армії, румунські власті закрили Слобідську катівню сигуранці. Окупаційні газети в один голос розпочали переконувати населення в гуманності румунського уряду. Та агітаційно-пропагандистська і диверсійно-підривна робота в місті і в порту прийняла ще більш широкий розмах.

 

З метою запобігання непокори мас та забезпечення безперешкодного вивозу всього награбованого Антонеску 29 січня 1944 р. замінив цивільне губернаторство Г. Алексяну прямим військовим правлінням генерала Потопьяну.

 

З наближенням фронту до Одеси, в порту було особливе пожвавлення. Сюди прибували ешелони з військами і технікою, санітарні потяги з пораненими, а також урядовці і комерсанти зі своїми сім'ями та скарбом в надії добратись до найближчих румунських портів.

 

0089

 

Штаб партизанського загону ім. Сталіна, що мав зв'язок з командуванням діючого в Одеському напрямі 3-го Українського фронту, дав вказівку групі А.І.Пащенко зібрати необхідні відомості про берегові укріплення, вогневі засоби противника, про кількість охорони і її склад, про мінування побережжя в районі порту, про пересування суден. Це завдання було виконано в строк.

 

Члени підпільної групи О. М. Кицюка, спираючись на широкі круги помічників, розвернули велику роботу зі зриву вантажних операцій. Під безпосереднім керівництвом командира спеціалізованих груп партизанського загону ім. Сталіна А.І.Лощенко члени групи О.М Кицюка організували цілу серію аварій. Наприклад, в Нафтовій гавані румуни підготували до вивозу 473 цистерни з бензином. 50 цистерн встигли відправити, але подальша їх подача була припинена, зважаючи на організовану підпільниками аварію паровоза на англійській стрілці. А в цей час зчіплювач Черняк підпалив весь бензин, що залишився.

 

***

 

23 березня 1944 р. німці відлучили румун від управління містом і портом.

 

За попереднім планом фашисти знищили ряд будівель, що представляли архітектурну і історичну цінність, у тому числі: будинок Червоної Армії, головний пасажирський вокзал, Сабанські казарми, будівлі Главпочтамта, Комунального банку, Міської лікарні та ін.

 

Педантично вони готувалися і до знищення Одеського порту. В останніх числах лютого з'явилися в порту дві роти саперів. Вони викопали траншеї глибиною від 30 до 40 см, а через кожні 10 м – ями глибиною в 1,25 метри уздовж причальної лінії від Нафтової гавані до 1-го причалу Карантинного молу. В траншеї було укладено по два дроти, кінці яких відводилися до ям. До кожної ями укладалося по 3 ящики з толом вагою в 75 кг. Дроти тягнулись безперервною лінією уздовж всіх причалів. Траншеї були ретельно засипані піском і закладені каменем. У всіх складах порту через кожні 10 – 15 м укладалися паралельно дві-три авіабомби вагою по 50 кг. Поряд з ними були встановлені бочки з вибуховою речовиною або бензином, вагою по 150 кг. Все з'єднувалося безперервною лінією проводу. До 29 березня всі причали і служби були повністю заміновані. Біля авіабомб в складах, біля ям з толом, впродовж всієї лінії дротів, укладених в траншеї, стояли вартові. До щита управління, що знаходився на центральній підривній станції, підходив електропровод (броньований кабель) від усіх ділянок порту. Прилегла до підривної станції частина Карантинного молу, а також хвилеріз та маяк також були заміновані фугасами сповільненої дії з тим, щоб підривники встигли віддалитися в море на безпечну відстань. Командування партизанського загону ім. Сталіна намітило низку заходів щодо запобігання руйнування порту. Виконання було доручено групі О. М. Кицюка. Але здійснити їх відразу не вдавалося, порт ретельно охоронявся. Та все ж партизани виконали план диверсії.

 

Увечері 5 квітня О.М.Кицюк і П.И.Лопушанський з'явилися на станцію Одеса-Порт і отримали від німецького чергового письмове розпорядження про розшук вагонів термінової відправки. У стрілочника 4-го поста Подберезного вони узяли заздалегідь підготовлені саперні ножиці і ломик. В цю ніч ними були перерізані дроти на 4, 10, 12,16,19, 20, 32, 33, 34, 35 причалах, а також біля Холодильника. На інших причалах здійснити задумане не вдалося, оскільки там стояли військові катери та чергував посилений патруль.

 

В результаті фашисти не змогли висадити в повітря холодильник, і завод ім. А. Марті.

 

Перед посадкою на катер, остання група німців-підривників включила головний пульт управління. Повинен був злетіти на повітря весь порт зі всіма будівлями на його території, вся надводна і підводна частина причального фронту. Але вибуху очікуваної сили не відбулося. Звичайно, фашисти завдали жахливої шкоди порту. Та все ж зусиллями сміливців було врятовано від знищення 23 причали, чимало будівель і складів. Порт був збережений від повного знищення.

 

Окупанти не змогли відновити повною мірою порт, не під силу їм виявилося і зруйнувати його дотла.

 

Ось висновки самих окупантів з різних документів про їх «перебування в Одеському порту».

 

1. У доповідній записці від 30 квітня 1942 р. до губернатора Трансністрії директор порту Д. Попеску писав: «Ми також не можемо відповідати за охорону устаткування і матеріалів, що знаходяться на обширній території, якщо не матимемо в своєму розпорядженні органів румунської військової охорони в достатній кількості і спеціально для цього призначених. Про місцевих сторожів з числа цивільного населення, не може бути і мови».

 

2. У секретному документі румунського Департаменту морського флоту від 26 листопаду 1942 р., адресованому губернатору «Трансністрії» наголошується «відсутність румунського духу» і погане ведення робіт з відновлення суден і порту. Пропонується воєнізувати морські верфі, «беручи до уваги, що ці верфі працюють для Королівського флоту і німецького Морського відомства, необхідність збереження таємниці, порядку та інтенсивної роботи для військових цілей. Необхідно запобігти саботажу, який привів би до втрати суден дуже цінних для ведення морської війни».

 

3. У листі військового коменданта морських верфей і портових майстерень лейтенанта-командора Олександра Діку директору Одеського порту від 1 жовтня 1943 р. повідомляється про «важкі природні якості російського робітника» і про те, що погана робота росіян «пояснюється тим, що вони бояться більшовицьких агентів, які, як то кажуть, проводять активну діяльність серед робітників після закінчення роботи і які заносять в так звану «чорну книгу» всіх, хто намагається служити румунським інтересам». Він пропонує: «посилити нагляд румунських солдатів в основних майстернях, присутність цих солдатів робитиме безпечним угрупування робітників. Таким чином нагляд буде збільшений, і ми не тільки зможемо запобігти актам саботажу, але й отримати значно більшу ефективність».