МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 0
Під обробкою: 22

virusship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-ua

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

Авторизація

archival-photos-ukr

Начальники порту

Золотарьов Валентин Іванович

0112

Золотарьов Валентин Іванович (1925-1985 рр..) - начальник Іллічівського та Одеського (1980-85 рр.) портів, кавалер орденів Леніна, «Знак пошани», Трудового Червоного прапора, «Жовтневої революції», бойових нагород, болгарського ордена «Труд».

 

Повернувшись з фронту, В.Золотарьов в 1945 р. вступив до ОІІМФ і закінчив його в 1951 р. Протягом року (1950-51 рр.) працював змінним диспетчером Одеського порту. П'ять років (1952-57 рр.) трудився в далекосхідному порту Ваніно старшим диспетчером. У 1957 році знову повертається в Одеський порт, на посаду начальника складу, а потім старшого диспетчера 4-го району порту, який потім був перетворений в самостійний Іллічівський порт.

 

З 1961-го року В.Золотарьов - начальник вантажного району, в 1966 р. - заст. начальника порту з експлуатації, а в 1969-му начальник ІМТП. Валентин Іванович очолював Іллічівський порт 10 років, до 1979 р. У 1980-му його переводять в Одесу, де він отримав призначення начальника ОМТП.

 

В Одеському порту В.Золотарьов втілює ідеї створення контейнерного терміналу на Карантинному молу, В'єтнамського комплексу, зернового комплексу на 7-му причалі, одного з найпотужніших у колишньому СРСР.

При ньому була реформована система районування порту: на базі механізованого комплексу цукру-сирцю в Хлібній гавані був створений третій район. У 1982 р. комплекс цукру-сирцю досяг проектної потужності - переробив 1 млн. тонн солодкого вантажу.

 

Одне з дітищ Валентина Івановича - В'єтнамський комплекс був створений на базі ППК-3 (Платонівський мол) 1 квітня 1980 р. Поява такого комплексу була зумовлена ходом розвитку відносин Радянського Союзу та В'єтнаму. Ще в роки американської агресії в Індокитаї з причалів Одеського порту до берегів країни йшли судна з вантажами. Кращі бригади докерів переробляли їх, брали участь в соціалістичному змаганні на кубок «Героїчний В'єтнам».

 

Після закінчення війни В'єтнам почав відновлювати народне господарство. Країні були потрібні продовольство, сільськогосподарська техніка, промислове обладнання. Для відправки перерахованого в дружню країну експортному відомству СРСР необхідний був спеціалізований комплекс. Цей комплекс був створений на базі перевалочних потужностей порту на Платонівському молу. На ньому працювали чотири найкращі бригади - А.Губанова, В.Стрельца, В.Зімогляда, В.Харченко.

 

При В.Золотарьові почалося будівництво контейнерного терміналу на Карантинному молу (1-2 причали). Його територію (15 га), у тому числі й тилові площі, створювали шляхом насипання. Довелося пожертвувати і Австрійським пляжем. В якості будівельного матеріалу використовували будівельне сміття і пісок. У 1984 р. було оброблено перший контейнеровоз «Кнуд Есперсен», який доставив в порт 319 контейнерів з в'єтнамським імпортом.

 

Під керівництвом Валентина Івановича Одеський порт приступив до виконання одного з найважливіших завдань уряду - перевалки вантажів, що закуповуються по імпорту в рамках т.зв. продовольчої програми. Для цього були створені три комплекси: 14-19-й причали - перевалка генерального імпорту та обробка пасажирських суден, 21-24-й причали - рефрижераторні та швидкопсувні вантажі, 25-26-й причали - імпортні навалочні.