МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 4
Під обробкою: 11

Для запобігання техногенних, терористичних, інших загроз, а також за наявності фактів корупції в порту. Цілодобова Гаряча Лінія (048) 706-57-96 Адміністрації Одеського морського порту. З решти питань звертатися за телефонами у контактному довіднику

«Порт є саме існування Одеcи»

— Граф А.Ф.Ланжерон

virusship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-ua

РОЗДІЛИ

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

ГАЗЕТА «ОДЕСЬКИЙ ПОРТОВИК»


       2020.09.24


                        Архів за 2015 рік

                        Архів за 2016 рік

                        Архів за 2017 рік

                        Архів за 2018 рік

                        Архів за 2019 рік

                        Архів за 2020 рік

ОГОЛОШЕННЯ

Авторизація

archival-photos-ukr

ЛАНЖЕРОН Олександр Федорович

ЛАНЖЕРОН Олександр Федорович (Луї Олександр Андре); (1763 - 1831) - граф, походить з аристократичного французького роду. Брав участь у війні зі Швецією, в трьох війнах з Туреччиною, в битві під Аустерлінцем, у Вітчизняній війні 1812 року і в поході на Париж. Виконував посаду Херсонського військового губернатора, градоначальника Одеси та керуючого цивільною частиною Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній (1815-1822).

 

В Одесі граф А.Ланжерон втілив у життя ряд важливих починань, задуманих своїм попередником Дюком Рішельє. При ньому з'явилася перша міська газета - «Мессаже де ля Русі мерідіональ», було відкрито заклад мінеральних вод в міському саду, розбитий ботанічний сад, що зіграв величезну роль в озелененні як власне Одеси, так і всього краю. Однак найбільшою заслугою А.Ланжерона було введення порто-франко.

 

Режим порто-франко (з італ. - «Вільна гавань») був встановлений Найвищим указом від 16.04.1817 в Одесі, як складовому місці для направлення європейських товарів в Синоп. Фактично П-Ф було введено лише в 1819 р, після влаштування за межею міста митних пунктів, і проіснувало, з деякими перервами, до 19.04.1859.

Детальніше...

Рішельє Еммануїл Йосипович

Рішельє Еммануїл Йосипович (Арман Еммануель Софія-Септіманія де Віньеро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє (фр. Armand Emmanuel du Plessis de Richelieu); 25.09.1766-17.05.1822 - герцог, французький і російський державний діяч. Учасник штурму Ізмаїла (1790 р.), удостоєний ордена Святого Георгія 4-го класу та іменної зброї «За хоробрість». З 1803 по 1814 рр.. - градоначальник Одеси, генерал-губернатор Новоросійського краю. Прем'єр-міністр Франції (1815-1818, 1820-1821рр..) при Людовіку XVIII-му.

 

Перебування Рішельє на посту одеського градоначальника вважається поворотним моментом в ранній історії Одеси, що визначив подальший добробут і процвітання юного міста. У 1804 році герцог домігся зняття з Одеси податкового тягаря, зумів довести доцільність вільного транзиту для всіх товарів, привезених морем до Одеси і навіть тих, що направляються в Європу. Установа пільги по митних платежах послужила могутнім поштовхом для розвитку міста як великого торгового порту на Чорному морі.
За спогадами сучасників, коли Рішельє вступив на посаду градоначальника, Одеський порт існував більш на папері, ніж насправді. За підтримки імператора Олександра I, герцог домагається фінансування робіт з реконструкції портових споруд з метою збільшення їх пропускної спроможності.

Детальніше...

Чумка

Старовинна будівля в тилу 4-го причалу (територія, якою оперує ТОВ «Олімпекс Купе») побудована у 80-90-х роках ХIХ ст. Належала Південно-Російській залізниці. У будівлі розміщувалася організація, що управляє локомотивною тягою на території порту.

У 1937 р. тут розташовувалася Одеська протичумна лабораторія МОЗ колишнього СРСР.

З квітня 1944 р. по червень 1946 р. в будівлі знаходилося Управління військовополоненими Одеського порту.

Тут працював найбільший фахівець з морської гігієни і епідеміології М.А. Мінчін, який був членом санепідемради Наркомздоров'я СРСР та УРСР.

Детальніше...

Азіатська площа

Азіатська площа - територія Одеського порту, що розташована між центральною проїжджою дорогою і тилом 13 причалу. Свою назву отримала у 50-60-і рр.. завдяки вантажам азіатського напрямку, які на ній зберігали. На Азіатській площі знаходилася спеціальна «шкурна» ділянка, на якій складали мокро-солоні (у бочках) і сухо-солоні (в ящиках) шкури з Індії. Одержувачем був Одеський шкіряний завод та інші підприємства СРСР. Усі, хто працював на цій ділянці, в обов'язковому порядку отримували щеплення від сибірської виразки, якою могли бути заражені шкури тварин. Ділянка проіснувала до 1974 р. Потім на ній зберігали індійський джут і бавовну в стосах. Зараз ця площа використовується під зберігання чавуну та ін. металу.

Детальніше...

Долина Гніву

Долина гніву- територія в тилу 14-го (20-го за старою нумерацією) причалу, на якій розташовувався гараж і ремонтна база автонавантажувачів другого району порту. Відразу ж після ВВВ тут стояли бараки, в яких жили військовополонені, ті, хто залишався на окупованій території. Всі вони працювали на відновлення порту. Свою назву ця ділянка порту отримала в 60-ті роки, коли другим районом керував Анатолій Бендиченко. Автонавантажувачі вітчизняного виробництва дуже часто виходили з ладу, через відсутність запчастин їхній ремонт затягувався. До того ж, територія була сильно захаращена, її не встигали прибирати. А.Бендиченко обрушував свій гнів на недбайливих механіків. Щоб менше було видно безлад, працівники гаража по периметру території посадили дикий виноград. У 90-і роки, коли начальник Одеського порту М.Павлюк проводив масштабну модернізацію причалів, гідротехнічних споруд, складських площ, Долина гніву була реконструйована, перетворена у відкриту складську площу, побудована автомийка.

Детальніше...

Будинок Корольова

 Будинок Корольова - саме так в Одеському порту називають будівлю ВСБ (воєнізованої служби безпеки). Волею долі ім'я майбутнього конструктора космічних кораблів Сергія Павловича Корольова складає гордість і славу підприємства, хоч і не пов'язане безпосередньо з роботою порту. С.Корольов протягом 7 років - з 1917 р. по 1924 р. – жив на території порту на другому поверсі нинішнього будинку ВСБ. (У ті роки проживання на території порту не було чимось незвичайним. Наприклад, сім'я Петраша займала квартиру в колишній будівлі СОП на 8 причалі). Вітчима С.Корольова Г.Баландіна призначили головним інженером електростанції порту, і він перевіз до Одеси всю родину. Збереглася кімната, де жив Корольов, і портовики дбайливо зберігають все, що пов'язане з пам'яттю про цю непересічну людину. Старожили порту говорять, що майбутній конструктор космічних кораблів сам ремонтував дах у цьому будинку. Коли в 2001 році на ньому встановлювали меморіальну дошку С.Корольову, приміщення колишньої електростанції, яке було розташоване навпроти, ще функціонувало (спочатку, як механічні майстерні, а потім як бойлерна); нещодавно будівлю було знесено.

Детальніше...

Херсонський дворик

Херсонський дворик – територія в тилу 25-26 причалів. Зараз тут розташовується механізація стивідорної компанії «Новотех-термінал». Але самими пізнаваними будівлями були і залишаються старий морвокзал (нині Інтерклуб для моряків), цегловий будинок колишнього Лінійного відділу внутрішніх справ в порту Одеса. Своєю назвою Херсонський дворик  зобов'язаний розташованій неподалік Кавуновій або Практичній гавані (нинішні 27-28-й причали), куди заходили невеликі судна («дубки»), які привозили кавуни з Херсона. А поруч, на Андросовському молу, де тепер стоїть навчальне судно «Лесозаводск», знаходився міський пляж з вишкою.

Детальніше...

Портклуб

ПОРТКЛУБ - культурно-освітня установа Одеського порту. На розі Ланжеронівський узвіз, 2 – Польський узвіз, 4, згідно з довідником В.Пілявского «Будівлі, споруди, пам'ятники Одеси та їх зодчі» (2010 р.), перебував Магазейн (склад під зерно) К.Папудова, побудований архітектором І.Далаклава в 1852 р. У 1886 р. інженер Д.Клімов перепланував будівлю під нічліжний будинок, де в 1891 р. тимчасово перебував великий російський письменник Максим Горький.

 

У 1923 р. на місці нічліжного будинку був створений портовий клуб ім. Жовтневої революції. При клубі була створена естрадна група «Сіра блуза», яка робила «живу» газету, працював драмгурток.
У другий день війни в приміщенні портклуба був сформований перший у місті батальйон морської піхоти, куди увійшли й портовики.

 

У перші повоєнні роки портклуб стає справжнім осередком культпросвітроботи. Наприклад, «у 1948 р. тут було прочитано 362 доповіді та лекції, організовано 12 молодіжних, 9 - жіночих вечорів, 4 вечора для інтелігенції, 2 кінофестивалі, показано 114 кінофільмів, з них 28 - на ділянках і в гуртожитках порту, 16 вистав гастрольних труп, 32 концерти. Ці заходи відвідували до 550 осіб» (Дані з фондів музею Одеського порту ім. Ф.де Волана).

 

«50-і-70-і рр.. - Портклуб перетворюється на центр культурно-масової роботи підприємства. На його підмостках перші кроки до професійної сцені зробили письменник-сатирик М. Жванецький, пародисти Р.Карцев і В.Ільченко, співак В.Ободзінскій, хореографи С. і Г.Маріч та ін. Працювали гуртки художньої самодіяльності для дорослих і дітей, бібліотека, яка налічує сотні тисяч примірників художньої, політичної та спеціальної літератури». («Одеський порт: історія в людях», 2009 р.).

 

На початку 70-х рр.. портовий клуб Одеського порту переживає своє друге народження. У цей період (з березня 1973р.) директором портклуба був призначений Валерій Шаронов. До того, як очолити його, В.П.Шаронов працював помічником режисера обласного театру в Петропавловську-Камчатському, художнім керівником Одеського обласного будинку творчості, кілька років був бібліотекарем гуртожитку порту. На посту директора портклуба В.Шаронов пропрацював до 1984 р.

 

У 70-х - поч.80-х рр.. у портклубі був організований театральний колектив «Театр на Ласточкіна», спектаклі якого користувалися особливим успіхом не тільки у портовиків, а й жителів міста. Крім того, тут працювали хореографічний гурток, агітбригада «Робочий проспект», проводилися КВВ, молодіжні вечори відпочинку, капусники, вечори-вшанування кращих бригад докерів, механізаторів, колективів складських працівників, екіпажів суден портофлоту. Тут же розміщувалася рада ветеранів порту. На початку 90-х на частині площі портклуба був створений музей Одеського порту ім. Ф.де Волана. На початку 2002 р. відтворена бібліотека.

Детальніше...

Будівля Управління Одеського порту

Будівля Управління Одеського порту поєднана з історією зародження першої митниці в Одесі на території порту; сучасний вигляд отримала після реконструкції 1912 р. і спочатку значилася як головна будівля одеської митниці, яка дала назву одній з найстаріших площ міста, «Митній». Зараз тут розташовані Управління порту і відділення Одеса-Порт Південної митниці (Митна площа, 1).

 

Розташування митниці в порту має свою передісторію. Ф. П. Де-Волан на фактичному плані порту й міста від 1 січня 1797 р. (для Павла I) показав два місця розташування митниці, тимчасове і нове. Нове - з повністю побудованими 7 будівлями, 3 - під митну контору з належними їй службами, 4 під склади, з колодязем та вартовою - на березі під кручею ліворуч від Великої середньої пристані, праворуч від неї знаходився недобудований новий карантин . А відкриття першої в Одесі митниці відбулося 12 квітня 1795 р. після затвердження її штатів у липні 1794 р. на тимчасовому місці, на березі під сучасним Приморським бульваром, на його початку, поруч з тимчасовим карантином. Переселитися на нове місце не вдалося через заборону Павла I продовжити будівництво порту.

 

Згідно Генеральному плану Одеси від 22 липня 1798 р. Генерал Майора Фірсова й Інженер Майора Харламова (для Павла I) митниця залишилася на колишній позиції. Потім митниця переселяється в місто не пізніше 27 липня 1803 р. З перенесенням у 1826 р. кордону порто-франко на нові рубежі втретє й установою сухопутної митниці влада вирішила за необхідне наблизити портову митницю до карантину (побудований згідно з указом 1803 р. Олександра I). У 1827 р. митницю перевели до порту, в будинок (колишній сушильний заклад) комісіонера Пішон, що купили за 80 тис. руб., неподалік від карантину. Це була триповерхова будівля (заввишки 9,3 м, в основі 17,8 х 17,1 м) під залізним дахом, з чотирма слуховими вікнами. У такому малому будинку неможливо було розмістити портову митницю, Управління митним округом (до нього надходили Одеська, Маякська, Херсонська, Миколаївська митниці). У 1831 р. вирішили побудувати більшу будівлю, недалеко від попередньої (на місці будівлі сучасного Управління порту). Будівництво було завершено тільки в 1835 р. через обвали, навислого над місцем будівлі крутого обриву.

 

Ця митниця фігурує на старовинних гравюрах: Карло Боссолі «Вхід до Одеської портової митниці» (1837р. ), «Вид Приморського бульвару з боку митниці» (1838 р; Франца Гросса «Вид на Купецьку пристань» (1850 р.), «Вид Одеси з боку митниці» (1850-і рр..), «Вид Одеси з Малої пристані» (1850-і рр..); Юлія Берндта «Карантинна гавань» (1880-і рр..). На поштових листівках зображено будівлю митниці в першому десятилітті 20 ст.

 

У музеї Одеського порту зберігається «очевидець» новобудови тих років, дубова паркетина, знайдена при реконструкції будівлі в 1996 - 1997 рр.. На паркетині «послання» від паркетників, якихось Когана й Анусевича: «Стелено Въ 1912 iюль». Після переселення на нове місце Керівник митниці 16 жовтня 1912 р. видав наказ № 170, де йшлося: «Входячи у новозбудовану Головну будівлю митниці, деякі з чиновників і купецьких повірених як раніше не залишають верхньої своєї сукні, калош, шапок, парасольок, та ін. у швейцарській і входять з ними  в службові приміщення митниці. У новій будівлі митниці таке явище, не кажучи вже про те, що воно порушує саме елементарне правило пристойності, є абсолютно ненормальним і неприпустимим».

 

У будівлі продовжувала розміщуватися митниця в перше десятиліття радянської влади в Одесі. Управління порту при начальнику порту М. Кремлянському знаходилося на Бульварі Фельдмана, 3 (Приморський бульвар , 3 - Воронцовський пров., 5, будинок П. Марини, потім Милорадовича, арх. Д. Фраполлі, 1824 р.) і лише в 30-і рр.. 20 ст. перебазувалося до будівлі митниці, де митниця продовжувала залишатися.

 

Під час Великої Вітчизняної війни будівля практично не постраждала. У 1996 - 1997 рр.. проведено реконструкцію будівлі з надбудовою мансардного поверху (архітектор Міщенко, робочий проект «Одескомунпроекту»).

Детальніше...

Конюшенні склади

Конюшенні склади- територія Одеського порту, розташована в тилу 5 причалу. Свою назву отримала від стаєнь, що колись тут знаходились. Пізніше ці стайні були переобладнані в криті склади, які скорочено називали КНС (Конюшенні склади). Вони тягнулися до самого моря. До них була прокладена залізнична гілка, по якій сюди підвозили вантажі критого зберігання. Крім того, була відкрита площа КНС. Склади проіснували до кінця 60-х років. У 2001 році на цьому місці був побудований комплекс з переробки технічних масел ТОВ «Пріста ойл». До цих пір в залізничній службі порту і станції Одеса-порт використовується термін «Конюшенний парк» - ділянка залізничних колій уздовж моря - від оглядового майданчика контейнерів (TIR-1) до 2 причалу.

Т.ОВРУЦЬКА.

Детальніше...

Деволанівська вулиця

Деволанівська вулиця - розташована на території Одеського порту від будівлі Інфлот до Червоних пакгаузів. Свою назву вона отримала ще на початку минулого століття на честь засновника порту голландського інженера Ф.Де-Волана. До ВВВ вздовж вулиці стояли будинки, в яких жили портовики, зернові склади, практично згорілі під час бомбардувань порту. Крім того, тут же знаходилося будівля насосної дореволюційної споруди, що збереглася до наших днів. Після війни на Деволанівській розміщувалися пожежна команда, склади матеріально-технічного постачання (МТП) ЧМП. За словами старожилів порту, на цих складах у 40-х р. жили полонені румуни, які відновлювали Червоні пакгаузи.

 

На початку 60-х рр. склади МТП пароплавства згоріли. На їх місці в кінці 60-х-початку 70-х порт побудував побутові приміщення для докерів і механізаторів, названі «Деволанівські побутовки», а ЧМП - навігаційну камеру (зараз тут знаходиться управління порту № 3). На початку 90-х років була побудована автозаправна станція.

 

В кінці 90-х р. зусиллями тодішнього директора музею ім. Ф.Де-Волана Н.Глеб-Кошанського на будівлі Інфлот з'явилася табличка «вул.Деволанівська».

 

Т.ОВРУЦЬКА

Детальніше...