МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 4
Під обробкою: 11

Для запобігання техногенних, терористичних, інших загроз, а також за наявності фактів корупції в порту. Цілодобова Гаряча Лінія (048) 706-57-96 Адміністрації Одеського морського порту. З решти питань звертатися за телефонами у контактному довіднику

«Порт є саме існування Одеcи»

— Граф А.Ф.Ланжерон

virusship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-ua

РОЗДІЛИ

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

ГАЗЕТА «ОДЕСЬКИЙ ПОРТОВИК»


       2020.09.24


                        Архів за 2015 рік

                        Архів за 2016 рік

                        Архів за 2017 рік

                        Архів за 2018 рік

                        Архів за 2019 рік

                        Архів за 2020 рік

ОГОЛОШЕННЯ

Авторизація

archival-photos-ukr

ГУБАНОВ Анатолій Єгорович

Губанов Анатолій Єгорович (1944 р., Саратов) - беззмінний бригадир 103-ї бригади докерів-механізаторів Одеського порту (згодом 203-ї і з 1993 р. - 303-ї бригади ТОВ «Новолог») з 1975 р. У 1980-ті рр.. бригада А.Губанова входила в трійку кращих бригад порту на ряду з бригадами Тимуня і Зимогляд. А.Губанов - кавалер Ордена Червоного Трудового прапора, медалі «За трудову доблесть», нагороджений Почесним вимпелом ММФ і ЦК профспілки. Неодноразово за підсумками внутрішньопортових соцзмагань між бригадами отримував звання «Кращий бригадир докерів-механізаторів».

 

Випускник Заволзького нафтового училища починав трудову діяльність у 1962 р. дизелістом, працював в нафторозвідці, в конторі буріння. По закінченні служби в армії повернувся туди ж, але в 1968 р. влаштувався на роботу на Одеський сталепрокатний завод, а незабаром був прийнятий портовим робочим - вантажником в Одеський морський торговельний порт. Починав на 1-му районі в 129-й бригаді у Василя Філіппенко. У березні 1975 р. був призначений бригадиром 103-ї. Тоді під командуванням молодого бригадира було всього 12 чоловік. Організаторські здібності А.Губанова, чітке дотримання ним самим і вимога від інших дотримання трудової дисципліни сприяли швидкому перетворенню бригади в передову, яка завжди виконувала і перевиконувала план колективу. На 1-му районі у 2 пол. 1970 рр.. переробляли вантажі в мішках і генеральні вантажі - металоконструкції, обладнання, папір, мішковину ...

 

У 1970-80-і рр.. працювали вантажі в'єтнамського напрямку - буквально все, від голки до великих верстатів. Одночасно з оптимізацією механізації докери освоювали нову техніку в навчальному комплексі підприємства. У 1990-і рр.. номенклатура вантажів змінилася.

Детальніше...

Стрілець Василь Олексійович

СТРІЛЕЦЬ Василь Олексійович (26.06.1942 р. с.Зяньковци, Деражнянського району, Хмельницької обл.) - бригадир докерів Одеського порту, кавалер ордена «Трудової слави» Ш ступеня, Заслужений працівник транспорту УРСР, Почесний працівник морського флоту, делегат XYII і XYIII з'їздів профспілок УРСР, ветеран Одеського порту.

 

Після закінчення середньої школи В.Стрілець з 1961 по 1964 рр.. служив у лавах Радянської армії. У травні 1965 р. Стрілець поступає на роботу на перший район Одеського порту вантажником. У 1969 р. його призначили бригадиром 120-ї бригади, яка в 70-ті роки стала укрупненою комплексною. У 1981 р. без відриву від виробництва В.Стрілець закінчив Одеське морехідне училище. У зв'язку зі зміною районування бригада неодноразово змінювала свій номер, але бригадир залишався на своєму посту. З утворенням на 10 причалі В'єтнамського перевантажувального комплексу бригаді було присвоєно № 320.

Детальніше...

Тимунь Микола Олексійович

Тимунь Микола Олексійович 1940 р.н. - Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР, лауреат премії ім. А.Петраша, лауреат Державної премії України, лауреат премії Радянських профспілок, Почесний працівник морського флоту, Заслужений транспортник України (1998 р.), кавалер ордена Трудового Червоного прапора, прославлений бригадир госпрозрахункової укрупненої комплексної бригади Одеського порту.

 

Після служби в лавах Радянської армії в 1963 р. прийшов працювати в Одеський порт вантажником. У 1971 р. він очолив бригаду № 208 (14 вантажників), що працювала на 14 причалі.

 

У 1978 р. Микола Олексійович поступив в Одеську мореходку і в 1982-му закінчив її. Навчався без відриву від виробництва. Причому, захопив ідеєю придбання знань хлопців з бригади, стивідорів 14-го причалу. Сформував групу з 36 осіб, і всі разом навчалися. На початку 80-х 208-я була однією з найосвіченіших бригад в порту. Всі, хто вступав туди на роботу, або вже вчилися в технікумах і вузах, або поступали до навчальних закладів під впливом своїх товаришів.

Детальніше...

Глеб-Кошанський Микола Григорович

Глеб-Кошанський Микола Григорович (17.09.1921-27.2000 рр..). Кадровий офіцер Радянської армії, кавалер бойових орденів і медалей, в тому числі ордена О.Невського, творець і директор музею Одеського порту ім. Ф.де Волана.

 

Гліб-Кошанскій прийшов працювати в Одеський порт, почавши свою кар'єру з тальмана. Був начальником складу, керував комплексом соціально-побутового обслуговування (КСБО).

 

Після виходу на пенсію начальник порту М.Павлюк запропонував Миколі Григоровичу відродити музей порту. Це була несподівана пропозиція, але вона захопила Глеб-Кошанського. Хоча він ніколи не стикався ні з історією, ні з журналістикою. Почати довелося з нуля. Протягом року він був постійним відвідувачем архіву, краєзнавчого музею, бібліотеки ім. Горького.

Детальніше...

ОКУНЄВ ВСЕВОЛОД МИХАЙЛОВИЧ

Окунєв Всеволод Михайлович народився 6 листопада 1926 в Одесі в сім'ї інженера, доцента кафедри електро-механічного факультету Політехнічного інституту. З 1941 по 1943 рр.. перебував в евакуації з Одеським морським технікумом. Вже тоді проявився сильний характер юного Всеволода. Він не зміг відсиджуватися в тилу (країна була в небезпеці) і, додавши до свого віку рік, в квітні 1943 р. пішов на фронт. Служив у 38-му зенітно-кулеметному полку. Після важкого поранення (контузія голови) знову служив в армії. У серпні 1946 р. Старший сержант Окунєв повернувся до рідної Одеси з медаллю "За Відвагу". 12 вересня 1946 поступив на роботу в Одеський порт на 3-й вантажний район учнем кранівника. З цього моменту почалася його успішна трудова діяльність. Через рік став старшим кранівником першого класу, і його перевели на 2-й район, який очолював А. К. Бендиченко. Колектив цього району постійно достроково перевиконував річні завдання.

 

Детальніше...

Елла Петрівна КОШЕЛЄВА

Елла Петрівна КОШЕЛЄВА (29.07 1933 р. - 19.02.1986 р., народилася в місті Ростов-на-Дону) - начальник РБУ Одеського порту, кавалер орденів Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», інших нагород за працю, член пленуму парткому морського транспорту. Одна з легендарних жінок-керівників Одеського порту.

 

У 1951 р. Елла Кошелєва закінчила середню школу і того ж року поступила у водний інститут на гідротехнічний факультет. Після закінчення інституту в 1956 р. була направлена до Владивостоцького порту. Оскільки для молодого фахівця там не було житла, Кошелєва повернулась на Одещину, де прийняла участь у будівництві порту в Сухому лимані (майбутній Іллічівський порт). 1 квітня 1957 р. Елла Петрівна була зарахована майстром рембудконтори Одеського порту.

 

Піднімаючись кар'єрними сходами, Елла Кошелєва пройшла всі її щаблі: була прорабом, старшим виконробом.
У 1963 р. Е.Кошелєву призначили начальником РБУ. Під її керівництвом підрозділ, який було створено на другий день після визволення міста, тобто 12 квітня 1944 р., пережив пору свого розквіту. В середині 80-х років почалося спорудження житлових будинків «горьківським методом», тобто за участю забудовників. Протягом 20 років - з 1967 по 1986 рр. було здано в експлуатацію 1295 квартир. Споруджено 4 будинки на 6-й станції Чорноморської дороги, на вул. Приморській, Варненській, Генерала Петрова, Гамарника і т.д. Будівельники РБУ брали участь практично в усіх будівництвах на території порту: реконструкції Платонівського молу, спорудженні 14-го складу та інших об'єктів.

Детальніше...

УЛЬЯНОВА Зоя Степанівна

Ульянова Зоя (Зельма) Степанівна (29.12.1924 р.-11.08.99 р, народилася в Одесі) - Начальник портового флоту Одеського порту, ветеран морського транспорту, Почесний працівник морського флоту СРСР, кавалер ордена «Знак пошани» та ін нагород.

 

Про Зою Степанівну Ульянову ще за життя ходили легенди. Оскільки її батько працював у радянському посольстві в Туреччині, освіту вона отримала за кордоном. Досконало володіла італійською, французькою, своєю рідною латишською. Коли в 1935 р. батьки повернулися до Одеси, Зоя не знала російської мови, і в школі для неї на перших порах умови задач перекладали на італійську.

 

У травні 1944-го, тільки-но звільнили Одесу, вона, молодою дівчиною, поступила на роботу секретарем-друкаркою в управління пароплавства. У 1945 р. Зоя Ульянова поступила до Водного інституту. Після закінчення навчання в 1951 році прийшла в Одеський порт вже фахівцем водного транспорту. Працювала економістом комерційного відділу, потім у портофлоті диспетчером, ст. диспетчером. У 1966 р. її призначили начальником портофлоту. Зоя Ульянова була єдиною в ММФ жінкою, яка керувала флотським підрозділом. І не місяць, не півтора, а цілих 16 років. А всього в Одеському порту вона пропрацювала близько півстоліття. «У середині 60-х колектив портофлоту був різношерстим, гостро стояло питання трудової дисципліни ... Коли начальником півторатисячного колективу моряків призначили Ульянову, багато хто дивувався. Але розрахунок виправдався». (З книги «Одеський порт: історія в людях»). Саме на чолі з нею портовий флот досяг свого розквіту. Було створено потужний пасажирський флот. Приміські лінії працювали круглий рік.

Детальніше...

ГРИГОРЕНКО Микола Харитонович

ГРИГОРЕНКО Микола Харитонович (14.12.1939 - 1.07.98 рр..) - бригадир докерів-механізаторів першого району Одеського порту, кавалер ордена Трудової слави, нагороджений Почесною грамотою ММФ, неодноразово удостоювався звання "Кращий бригадир докерів-механізаторів".

 

Свою трудову діяльність Н.Григоренко починав трактористом радгоспу "Мирний" Іванівського району. Після служби в армії Григоренко в 1962 р. поступив вантажником на перший район Одеського порту. У 1976 р. його призначили бригадиром 138-ї зернової бригади. Бригада постійно працювала на вивантаженні суден з імпортним зерном. Колектив неодноразово перемагав у соціалістичному змаганні бригад докерів-механізаторів в порту і в ММФ.

 

У 1993 р. Григоренко перейшов докером-механізатором на виробничо-перевантажувальний комплекс (ППК) № 1. У 1995-му перевівся в ПСД "Олімпекс Купе Інтернешнл".

Детальніше...

Зимогляд Володимир Іванович

Зимогляд Володимир Іванович (19.02.1929-7.02.2004 рр., м. Одеса) - прославлений бригадир 148-ї комсомольсько-молодіжної бригади Одеського порту, кавалер орденів Леніна, Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», Почесний працівник морського транспорту СРСР, лауреат Державної премії УРСР, володар срібної медалі ВДНГ, присвоєно звання «Заслужений наставник УРСР».

 

В.Зимогляд народився в сім'ї військовослужбовця. У 1941 р. закінчив 5 класів середньої школи. Після війни продовжував навчання в ремісничому училищі, а потім закінчив вечірню школу.

 

У 1963 р. Зимогляд вступив на перший район Одеського порту докером. Через 3 роки, в 1966 р., очолив 148-у бригаду, яка в наслідок отримала назву «комсомольсько-молодіжної». З 1973 р. бригада стала госпрозрахунковою укрупненою комплексною, яка стала справжньою кузнею кадрів докерів, оперативних і складських працівників. Школу 148-ї бригади пройшли ген. директор стивідорної компанії «Металзюкрейн» Д.Вініченко, заст. директора з експлуатації компанії «Новолог» А.Яценко, звідси вийшли стивідори, експедитори. Бригада неодноразово перемагала в соціалістичному змаганні в порту і галузі, удостоювалася високого звання «Краща бригада ММФ» та ін.. З 1978 по 1986 рр.. обирався членом ЦК профспілки працівників морського та річкового флоту. З 1977 по 1985 рр.. - Член Одеського обкому Компартії України.

Детальніше...

МАЛЕНКО Іван Олексійович

Чтобы в 1946 году, после всех полученных на войне ранений и контузий, быть принятым грузчиком в порт, кавалеру орденов Красного Знамени, Красной Звезды, Отечественной войны и множества медалей Ивану Маленко пришлось отправить на медкомиссию товарища. 

 

Иван Алексеевич воевал с января 1944 г., был полковым разведчиком. Вынес все тяготы весеннего наступления, участвовал в Ясско-Кишиневской операции, освобождал Молдавию, Румынию, Венгрию, Австрию. Не раз рисковал жизнью, уходя в поиск за линию фронта. Однажды, доставил в качестве «языка» полковника, начальника штаба крупного танкового соединения вермахта. При нем оказались очень важные документы. Птицы такого масштаба редко попадались в руки армейской разведки. Вся разведгруппа получила высокие награды. Ивана Маленко наградили орденом Красного Знамени.

 

После окончания боевых действий Маленко был фактически инвалидом. Долго лечился в одном из харьковских госпиталей, затем был комиссован.

Детальніше...

БЕНДИЧЕНКО Анатолій Кирилович

БЕНДИЧЕНКО Анатолій Кирилович (1907 - 1966 рр., м. Севастополь) - видатний керівник морської галузі, начальник другого району Одеського порту, кавалер орденів Леніна, Червоного прапора, численних медалей, Почесний працівник морського транспорту.

 

Трудову діяльність А.Бендиченко почав у 1921 р. учнем моториста. Після служби у Військово-морському флоті у Кронштадті тривалий час плавав на суднах Чорноморського пароплавства третім механіком. У 1938 р. вступив до лав КПРС. У роки ВВВ був помполітом на суднах «Восток», «Шахтер», заст. начальника Чорноморського пароплавства. В одному з рейсів у вересні 1941 р. пароплав «Восток» доставив до міста танковий підрозділ, який брав участь в боях під Дофінівкою та Григоровкою. Мужній екіпаж судна вивозив поранених і евакуйованих з Одеси, доставляв війська, боєприпаси.

 

У травні 1945 р. Бендиченко призначили начальником другого району Одеського порту. Член Колегії ММФ В.Бакаев (згодом міністр морського флоту СРСР) при призначенні напучував його: «Самі бачите, що окупанти зробили з першокласного порту. Потрібні розумні голови і сильні руки, щоб відновити зруйноване господарство». Анатолію Кириловичу разом з колективом довелося буквально по гвинтику збирати портальні крани, очищати від будівельного сміття склади, причали. Бендиченко не гребував ніякої роботи: навесні 1945 р., коли до 11 причалу підійшло американське судно типу «Liberty», він очолював бригаду вантажників по вивантаженню ЮНРРА (продукти, медикаменти та ін. товари від Організації Об'єднаних Націй). (З книги «Одеський порт: історія в людях», видання друге, доповнене. 2009 р.).

Детальніше...